„Чорний кабінет” у Радивилові
З кінця XIX століття в російському Міністерстві внутрішніх справ існувала
традиція: наступного дня після призначення нового міністра в його приймальні
з'являвся чиновник у мундирі поштового відомства і повідомляв, що про прийом
просить старший цензор Цензури іноземних газет і журналів при
санкт-петербурзькому поштамті.
Відтак щодня у канцелярію міністра доставлявся об'ємистий конверт,
запечатаний сургучевою печаткою з гербом без ініціалів. Секретар знав, що
розкривати його не можна. Утім, конверт був подвійним, і з метою більшої
конспірації обидва пакети були опечатані. Так міністр знайомився з черговою
порцією перлюстрації.
Перлюстрація (від латинського perlustro - огляд) - розкриття листів без
відома пишучих - виникла одночасно з поштовим листуванням. Влада завжди бажала
знати, що думають про неї дипломатичні представники інших держав і політичні
супротивники. Держава завжди заперечувала існування перлюстрації. Тому
все з нею пов'язане завжди вважалося однієї з найважливіших державних таємниць.
У Росії сліди перлюстрації простежуються з часів Петра I: з 1690 року
в Смоленську розкривалися всі листи, що йдуть за кордон. Практика ця
відзначалася й у справі царевича Олексія, але системний характер вона здобуває
із середини XVIII століття.
Поступово коло осіб, чиї листи потрапляли під спостереження, усе більш
розширювалося.
До початку XIX століття служба перлюстрації існувала у Санкт-Петербурзі,
Москві, Ризі, Бресті, Вільні, Гродні і Радивилові (Радзивилові). При перегляді
кореспонденції було потрібно звертати увагу на справи про контрабанду,
фінансові операції (“ввіз асигнацій”), а “також і все те, що шкідливе законам і
Державі взагалі й зокрема”, щоб “могли бути вжиті належні заходи”.
У Радивилові після того, як він опинився на самому кордоні Російської
імперії, „чорний кабінет” діяв, найбільш вірогідно, у районі теперішнього
залізничного вокзалу, де до прокладання залізниці був головний шлях із
„австрійських” Бродів у Дубно.
Вже в грудні 1803 року почалося спостереження за листуванням жителів
західних губерній, Волинської в тому числі, із закордоном, перлюструвалися “всі
іноземні листи”. Підозрілими вважалися “усі ті, котрі містять будь-яке вільне і
недозволенне судження щодо Уряду, яке являє собою невдоволення ним, злочинні
зносини з іноземцями, умови або угоди щодо збурювання потаємних партій, одне
слово, усе те, що має вигляд схильності
до збурювання тиші і безпеки державної”.
Міністр внутрішніх справ Козодавлєв знову нагадував про таємність
перлюстрації. “Потрібно, - писав він, - щоб ніхто не боявся повідомляти через
пошту думки свої відвертим чином, щоб у противному випадку пошта не позбавилася
довіри, а уряд цього вірного засобу дізнавання таємниці”. Для цього
пропонувалося всі затримані листи, копії і виписки, а також “рапорти щодо них”,
коли потреба в них зникне, знищувати, “так щоб і слідів цих справ не
залишалося”.
Невдовзі, проте, „чорні кабінети” були закриті в Гродні,
Мінську, Бєлостоці, Ізяславлі і продовжували свою діяльність у
Санки-Петербурзі, Москві, Вільні, Бресті і Радивилові.
Пакети з перлюстрованою поштою начальник Поштового департаменту, як і
раніше, представляв імператорові.
Економіко-соціальний розвиток країни змінював географію перлюстраційних
пунктів. У 1839 році “чорний кабінет” з Радивилова був переміщений у Житомир,
“як місто, що стояло тоді на шляху з південних губерній у Варшаву”. До кінця
70-х років “унаслідок несприятливого для нього напрямку залізниць” і це місто
втратило колишнє своє значення.
(Ця стаття підготовлена за
публікацією всеросійського історичного журналу „Родина”, №10 за 2000 р.)
Володимир Ящук.