З історії газети
"Прапор перемоги" (Радивилів, Рівненської обл.)
Кращі й гірші часи пережила радивилівська газета "Прапор перемоги", однак збереглася як видання, необхідне людям, а отже – й підтримуване передплатниками.
Організовувати випуск газети в передвоєнний Червоноармійськ був направлений В’ячеслав Георгійович Білоусов, та не судилося йому благословити в світ перший номер: невдовзі загинув, їдучи на мотоциклі, поблизу села Башарівки.
Редактором призначили Григорія Григоровича Попова. Крім прізвища, знайденого в документах, нам про нього нічого не відомо. За переказами, загинув на фронті. До війни вийшло всього вісім чи дев’ять номерів газети під назвою «Соціалістичний шлях» (у редакції є фотокопії 5, 6, 7 і 8 номерів, отриманих свого часу з київського архіву). Восьмий номер датовано 20 червня 1941 року. Якого числа вийшов перший, так і не встановлено, незважаючи на вжиті колись спроби з’ясувати це за допомогою Книжкових палат УРСР і СРСР.
Зважаючи на періодичність наявних номерів, ймовірно, що районка почала видаватися з кінця травня чи з початку червня, а останній, передвоєнний її номер побачив світ 22 червня, тобто в день нападу гітлерівців на СРСР. Відновився випуск газети лише через рік після звільнення району від загарбників – 31 березня 1945 року, під назвою «Більшовицька зброя». Першим повоєнним редактором стала Єфросинія Андріянівна Шинкаренко, яка прожила 94 роки і похована в Радивилові. До складу нинішнього Радивилівського району тоді входив Козинський, де з 10 червня 1945 року видавалася газета «Ленінська зірка» (редактор А. Гусар).
За розповідями ветеранів поліграфії, тексти для тиражування набиралися дрібними металевими літерами вручну, друкарську машину також доводилося крутити вручну. Працівники редакцій за матеріалами в села ходили пішки, у кращому разі діставалися підводами. Доводилося зважати на небезпеки повоєнного часу. Робота над випуском газети у сталінські часи ускладнювалася і тим, що за смислову неточність, помилку можна було не тільки наразитися на звільнення з посади, але й потрапити під суд, опинитися на засланні.
У 1959 році Козинський район приєднали до Червоноармійського. Після перейменування ВКП(б) на КПРС газета одержала іншу назву – «Прапор ленінізму», із якою випускалася до 1962 року, коли Червоноармійський район ліквідували і приєднали його територію до Дубнівського.
Але нежиттєздатність такої адміністративної реформи призвела до того, що почалося розукрупнення районів. У 1966 році Червоноармійськ знову став райцентром, а 16 березня 1967 року вийшов перший номер відновленої районки з назвою «Прапор перемоги» (редактор Федір Фотійович Поліщук; помер і похований у Дубні). Цю назву газета зберігає досі – як данину добрим традиціям, як свого роду товарний знак, бренд, за яким читачі впізнавали і впізнають давно знане видання. Тим паче, що в словах „прапор” і „перемога” нема жодного застарілого змісту.
З початку 1991 року «Прапор перемоги» став громадсько-політичним, із серпня того ж року, після проголошення незалежності України, – позапартійним виданням. Докорінно змінилися тематика та ідейна спрямованість публікацій. Позиція видання великою мірою визначається матеріалами її громадських авторів, переконаннями депутатів районної ради. Формат газети вже упродовж 60 літ незмінний, нині виходить районна як тижневик. Із 1995 року використовується комп’ютерна технологія її випуску, що суттєве поліпшило оформлення сторінок.
Крім згаданих, редакторами були Антон Маєвський, Лідія Ващук, Іван Даниленко, Володимир Садовенко-Черніговський, Антон Лісничий, Олена Кондратенко, Володимир Ящук, Василь Семеренко. У газеті в різні часи працювали Федір Рубель, Юрій Виноградов, Микола Грицак, Віктор Топоровський, Роман Матвіїв, Юрій Пастух, Микола Крижанівський, Василь Бахно, Андрій-Тарас Багнюк, Анатолій Левицький, Василь Грицайчук, Тетяна Кожан, Олег Михайлов, Валентина Блінова-Настіна, Степан Родич, Людмила Гордієвич та ін. Упродовж кількох десятиріч успішно вела редакційні бухгалтерські справи Марія Ковальчук. Оскільки районка завжди представляла і позицію районної влади, її керівники та найбільш впливові люди активно підтримували видання, дбали про повноцінне фінансове його забезпечення. У колективі хороша згадка про Миколу Похільченка, Бориса Ворожбита, з вдячністю оцінюється внесок у випуск видання Марії Юрчук, Анатолія Олесницького, Мар’яна Голендера, Григорія Павлюка, Анатолія Тимошейка, Володимира Варфалюка та інших. Багато років активно співпрацювали з газетою її громадські кореспонденти Йосип Крам, Микола Даниленко, Адам Лень, Віктор Сімейко, Григорій Мащук, Євстахій Янковський, Володимир Данилюк, Михайло Лиходій, Микола Ратинський, Володимир Олійник, Данило Водяний, Володимир Повх, Василь Ралець, Валентина Герзун, Іван Мельничук, Володимир Боратинський, Олександр Міщенко, Федір Бортник, Микола Симчук, Григорій Камінський та ін.
По десять-двадцять і більше років років друкуються в „Прапорі перемоги” Іван Дурда, Максим Будько, Євген Гудима, Василь Бондар, Василь Кушинський, Павло Лотоцький (Пляшева), Георгій Костюк (Козин), Андрій Мельничук (Гранівка), Надія Мельник (Хотин), Віра Мирончук (Михайлівка), Людмила Поченюк (Козин), Ольга Войтюк (Добривода), Степан Твердохліб (Пустоіванне), Василь Мацюк (Іванівка).
«Прапор перемоги» неодноразово визнавався одним із кращих видань області. Його публікації вміщувалися на сторінках книг.
Нині редактор газети:
