Чи багато можуть повідати документи про пожежі? Коли серед матеріалів Київського генерал-губернаторства ХІХ століття я шукав бодай скупі відомості про Радивилів, Козин, то раз у раз натрапляв на повідомлення про пожежі. Складалося враження, що саме вони великою мірою визначали уклад життя провінційних містечок, диктували настрої обивателів. І все ж за скупими описами, лише вряди-годи розбавленими різноманітними подробицями, постають в уяві Радивилів, Козин тих далеких уже часів, вимальовуються найзагальніші їх обриси, проступає, так би мовити, соціальна структура. Насамперед впадає у вічі, що пожежам змушені були аж надто багато уваги приділяти високі органи тогочасної державної машини. Здавалося б, цілком зрозуміло: нерідко вогонь, із яким іще не вміли як слід боротися, пожирав величезні матеріальні цінності. Але не тільки й не стільки це непокоїло владу. Трударі, доведені до крайніх злиднів, загнані в ярмо безправності, закипали праведним гнівом, що виливався у стихійний протест, нерідко доходило й до підпалів поміщицьких маєтків. Недаремно в донесенні начальника Радивилівського округу від 12 серпня 1849 року «стосовно політичних справ в Угорщині» на ім’я київського військового, подільського й волинського генерал-губернатора знаходимо відомості й не зовсім зрозумілого, як на перший погляд, характеру: «Сьогодні о першій годині пополудні в Бродах знову загорівся невеликий дім, що знаходився майже за містом, він згорів до основи, але людьми, які поспішили на допомогу, і дощем навколишні будинки були врятовані, вони не зайнялися». (Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 442, оп. 799, сп. 44, арк.92). У цей час в Австрії, до якої належали Броди, ще сильними були відголоси буржуазно-демократичної революції 1848 – 1849 років, тривала буржуазна революція в Угорщині (залишки угорських національних сил продовжували опір до вересня). Прокотилися революції і по інших країнах Європи. Ці події набули помітного резонансу в Росії. Тому кожна пожежа в Радивилові чи то в Козині сприймається з певним підтекстом, не як звичайне стихійне лихо. Підстави для такого двозначного тлумачення дають нам самі хронікери. Наприклад, кременецький повітовий стряпчий досить докладно описав 8 серпня 1854 року пожежу, яка сталася в ніч з 4 на 5 число того місяця в «містечку Радзивилові, спадкоємців поміщика генерал-майора Казимира Турна, а в дожиттєвому володінні генеральші Гелени Турно». (Там же, оп. 1, сп. 11961, арк. 1– 6). Довідуємося, що спочатку зайнявся будинок міщанина І. Торченюка, а потім було «винищено серед містечка єврейських будинків кам’яних 5 на суму 11400 рублів, у тому числі один дім купця Данила Гартенштейна, котрий до виселення його звідси в місто Могилів був ним страхований від вогню у 8000 рублів; дерев’яних будинків – 24, крамниць кам’яних – 50, дерев’яних – 73 вартістю 7649 рублів, заодно в будинках і крамницях сих згоріло майна жителів на 32510 рублів, а всього пожежею завдано збитку на 51559 рублів сріблом. Загиблих при сьому випадку не було».
Далі повідомлялося: «...тутешній купецький син Давид Клейнман об’явив командиру запасної роти Волинської бригади прикордонної варти капітану Шашину, що пожежа виникла від здійсненого підпалювання зловмисними особами», він чув, як «у юрмі народу перемовлялися, що пожежа виникла від підпалу...». «І хоча на місце оного негайно прибув я з поліцейськими служителями, – продовжував стряпчий, – зібралися належні чини місцевої етапної команди з начальником прапорщиком Тушинським, і розквартированої тут 6-ї сотні Донського козачого 847 полку з військовим старшиною Назарьєвим, і прикордонної варти з командиром полковником Каверіним, чиї команди діяли в усьому старанні й турботливості, але враз припинити вогню, при існуючому з південного боку вітрі, було неможливо, бо майже всі будівлі дерев’яні, криті гонтою, а перед тим довго стояла непомірна суша...». Остаточний висновок цього послання такий: пожежа сталася від іскри з димаря в домі Торченюка. Воно й зрозуміло: подібна постановка питання давала змогу всі збитки списати на випадковість, на непередбачений збіг обставин. Адже підпалювач, якщо він і був, все одно не пійманий. А ловити в «юрмі народу», котрий в усьому прекрасно обізнаний, – як-не-як, марна справа...
Утім, імперські чини в Радивилові, схоже, все ж таки відзначалися запопадливістю. Неспроста, мені здається, ще 1 листопада 1846 року царський уряд прийняв спеціальну постанову «Про призначення в м. Радзивилів поліцейських чиновників у військовому чині», де говорилося (цитую мовою оригіналу): «Государь император высочайше соизволил: в м. Радзивилове иметь полицейского чиновника в военном чине – и согласно сему нынешнего полицейского чиновника титулярного советника Масловского, в награду отлично-усердной и полезной службы его по настоящей должности, переименовать в прежний военный чин и затем произвести в майоры с состоянием по армии». (Там же, оп. 1, сп. 6473, арк. 27). Неважко здогадатися, що собою могла являти згадана «корисна служба»: жорстоке переслідування за найменші прояви волелюбності, демократизму, нещадне придушення будь-якої непокори з боку місцевого українського населення.
Але ж умови існування й справді були нестерпні. Один із поліцейських чиновників 1854 року писав на ім’я губернатора: селяни-кріпаки маєтку в Радивилові такі знеможені примусовою працею, що не здатні працювати у своєму господарстві, у більшості з них загинула худоба. (Там же, оп. 453, сп. 107, арк. 1-4). І пожежі спалахували з новою силою. Очевидно, нерідко обставини лише сприяли помсті над гнобителями. Хоч, бувало, страждав і простолюд.
1856 рік. 15 жовтня згоріла винокурня поміщика Тарнавського в містечку Козині. (Там же, оп. 33, сп.117, арк. 609).
1875 рік. 13 травня пополудні в Козині згоріло: 3 будинки місцевого власника, 69 єврейських будинків, 37 селянських, 2 громадських, будинок священика, дах на церкві й дзвіниця, 2 єврейські школи... (Там же, оп. 54, сп. 378, арк. 213).
1887 рік. У липні згорів у Радивилові винокурний завод, що належав князеві Урусову. (Там же, оп. 540, сп. 4, арк. 139).
1892 рік. 20 квітня згоріло 32 будинки й казарми 32-го драгунського чугуївського полку. (Там же, оп. 622, сп. 4, арк. 22).
Подібні записи в архівних паперах, що стосуються Радивилова, Козина, трапляються часто. «Згоріли будівлі з майном Мардора – збитку зазнано на 320 рублів». «Згоріли дахи на шкіряному заводі Кременіцера в Радзивилові, збитку зазнано на 532 руб. сріблом». «Згоріло 11 єврейських будинків, збитку зазнано на 3970 руб.». Згоріло, згоріло, згоріло... Чому згоріло? Гроза, блискавки, необережне поводження з вогнем? Звичайно, бували випадки. Однак цікава деталь: займалися здебільшого будівлі заможних громадян. І сам неспокій поліцейських писарів, який проглядається за скупими рядками доносів, спонукає задуматись: а чи тільки про звичайні пожежі йшла мова?