Хто тільки не згадував Радивилів у своїх листах, щоденникових записах та художніх творах – під впливом живих вражень чи й без такого впливу.
Особливо пожвавилося життя Радивилова після 1795 року, коли він опинився при кордоні Російської імперії. У містечку побували й згадували його полководець Михайло Кутузов, поет Федір Глинка, прозаїки Оноре де Бальзак, Олександр Купрін, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття – письменники Іван Франко, Леся Українка, Михайло Драгоманов, історики і політичні діячі Дмитро Дорошенко, Михайло Грушевський та ін. Навіть у романі «Війна і мир» Льва Толстого є згадка про це містечко: «Незабаром після вечора Анни Павлівни Анна Михайлівна повернулася до Москви, просто до своїх багатьох родичів Ростових, у яких вона перебувала в Москві і в яких із дитинства виховувався і роками жив її улюблений Боренька, щойно призначений в армійські й зразу ж переведений у гвардійські прапорщики. Гвардія вже вийшла з Петербурга 10-го серпня, і син, який залишився для обмундирування у Москві, повинен був наздогнати її дорогою в Радзивилів». Йдеться про 1805 рік. Відомий Козьма Прутков (під цим псевдонімом виступали брати Олексій, Володимир і Олександр Жемчужникови, їх двоюрідний брат Олексій Толстой) до одного із сатиричних творів, що має назву «Церемоніал погребання тіла в Бозі усопшого поручика й кавалера Фадея Козьмича П...», подав такий епіграф: «Составлен аудитором вместе с полковим адъютантом 22-го февраля 1821 года в Житомирской губернии, близ города Радзивиллова. Утверждаю. Полковник». У романі “Тихий Дон” Михайла Шолохова кілька сторінок присвячено службі головного героя Григорія Мелехова поблизу Радивилова (“Радзивилово”). Часто згадує Радивилів та навколишні населені пункти Ісаак Бабель у своєму щоденнику 1920 року.