14

У ХІХ столітті Радивилів розвивався головним чином тому, що знаходився на кордоні імперії. У 60-х роках через місцеву митницю щороку в обидва боки переправлялося товарів майже на 4 мільйони рублів. Щотижня в містечку відбувалися багатолюдні базари. Свої товари пропонували покупцям понад 160 крамниць і яток, де крамарювали в основному євреї. З центральними районами країни Радивилів спочатку був з’єднаний лише гужовим трактом. Але уздовж нього проклали залізницю, рух на якій до Дубна і Здолбунова відкрили у 1873 році, і це ще більше пожвавило торгівлю.

Що собою являла станція в Радивилові? Вокзал був двоповерховий, його підірвали в 1944 році фашисти. Одразу за колією, яку з російського боку проклали до Бродів (тодішньої митної станції Австро-Угорської монархії), прямо напроти вокзалу розчистили майдан для карет. При ньому працювали крамниці і ятки купців: Райзман торгував рибою, ікрою, Соколов, а після нього Ґоворов – печивом, цукерками... Поряд із майданом діяли два двоповерхові приватні готелі, що належали єврейським сім’ям. Пасажирські поїзди курсували до Здолбунова двічі на добу.
Леся Українка у листі від 9 травня 1891 року із с.Колодяжного на Волині писала до Львова дружині Івана Франка, запрошуючи в гості: “Хоч їхати залізницею мусите довго, однак я мислю, що їдження не маєте брати багато, бо в Радивилові треба чекати дві години, а за той час можна купити собі, що треба... Від Радивилова до Ковеля (остатня станція Ковель) їхати вже недовго, до 6-ї г. вечора, тільки одна невигода – пересадка в Здолбунові”. Щоб їхати за кордон, треба було, зрозуміло, пройти митний огляд. Його здійснювали у вокзалі. По другий бік цього приміщення, там, де тепер брукована дорога й рів за нею, підходила з Бродів австрійська колія, вужча від російської. Російські товари, що відправлялися в Австро-Угорщину і далі, у Радивилові перевантажували. Завдяки різній висоті під’їзних колій вагони двох держав розташовувалися так, що сипучі вантажі вдавалося переміщати за допомогою лотків. Очевидно, подібним чином завантажували російські вагони в Бродах. Вантажниками працювали, як правило, жителі прилеглих до залізниці будинків. Але й була артіль із підготовки вантажів та їх відправки. Людям цього колективу доручали більш відповідальну роботу – наприклад, оббивання габаритних товарів. Напроти вокзалу, за австрійською колією, привертав увагу ошатний парк (його залишки у вигляді старих дерев можна побачити й тепер). Гарно сплановані алейки, альтанки... Серед парку вишикувалися церква, 4-поверховий корпус завдовжки до 300 метрів і 2-поверховий, невеликий за розмірами. В останньому проживало митне начальство. У великому ж розміщалися різноманітні прикордонні канцелярії.

Про церкву треба сказати окремо. Після того, як 1874 року в Радивилові освятили церкву Олександра Невського, з’ясувалося, що всіх бажаючих вона вмістити не може. Бідніші парафіяни в негоду змушені були залишатися просто неба. Так виникла думка закласти церкву і поблизу залізниці. Нарекли на честь свята Введення у храм святої Богородиці. Згодом при церкві з’явився цвинтар. Тут у 1910 році був похований і начальник прикордонної варти генерал-лейтенант Петро Лазовський. У роки Першої світової війни при церкві хоронили полеглих російських солдатів. А зруйновано її у роки Другої світової війни. Тепер на тому місці каплиця. При станції діяло ремонтне депо. Неподалік станції була залізнична гілка, що доходила до села Будки (нині Кременецького району), нею підвозили прочан до Почаївської Свято-Успенської лаври. 1 травня 1911 р., після Лютневої буржуазно-демократичної революції, на станції відбувся антивоєнний мітинг солдатів 32-го армійського корпусу й населення.

У липні 1918 р., у період окупації Радивилова австро-угорськими військами, працівники станції оголосили страйк. Революційні події відобразилися і на настроях австрійських солдатів, у рядах яких на початку листопада 1918 р. сталися заворушення. У 1919 р., коли Радивилів був під контролем військ УНР, хтось підірвав залізницю на ділянці Радивилів – Броди, щоб не дозволити національне свідомим українцям подати руку допомоги своїм братам у Галичині. У 1919 р. під час боїв Червоної армії з польськими військами місцевою залізницею курсували бронепоїзди. У Радивилові деякий час перебув уряд Директорії на чолі із Симоном Петлюрою. Нинішнє приміщення вокзалу збудоване в 1952 – 1954 рр. Тоді ж проклали другу колію. Поїзди переведені на електротягу з 1964 року.