“ак розпор¤дилас¤ ≥стор≥¤, що –адивил≥в понад 120 рок≥в був при кордон≥ двох держав. –адивил≥в Ц це ще ¬олинь, а розташован≥ за 7 к≥лометр≥в Ѕроди Ц уже √аличина. ѕо-р≥зному складалос¤ житт¤ волин¤н ≥ галичан, розд≥лених кордоном, а це в≥дображалос¤ в њхн≥й культур≥, традиц≥¤х, в≥руванн¤х.
оли –адивил≥в опинивс¤ у склад≥ –ос≥њ, тутешнЇ населенн¤ вже в≥дчуло на соб≥ асим≥л¤ц≥йний вплив ѕольщ≥ Ц ¤к-не-¤к, понад 200 л≥т вона утверджувала тут своњ звичањ, запроваджувала католицизм, а ¤к ≥з цим не надто вдавалос¤, принаймн≥ п≥дтримувала ун≥атство. ќтож, коли рос≥йське духовенство спробувало (не без морального натиску) в≥дроджувати православТ¤ на «ах≥дн≥й ”крањн≥, це не завжди зустр≥чало розум≥нн¤ у простолюду. ” районному ≥сторичному музењ ¤ натрапив на ц≥кавий документ, виданий 1818 року на ≥мТ¤ колишнього параф≥¤льного св¤щеника села рупц¤ ‘едора ∆игальського. ÷ей документ ¤краз ≥ в≥дображаЇ, що влада використовувала вс≥ можлив≥ засоби впливу, аж до неспод≥ваних. Ќа гербовому папер≥, скр≥пленому печаткою, написано (подаю в переклад≥ з рос≥йськоњ): Ђѕ≥сл¤ благополучного, з дозволу ¬севишнього, зак≥нченн¤ в≥йни з французами, благовгодно було його ≥мператорськ≥й величност≥, ¬семилостив≥шому √осударю нашому, пом≥ж ≥ншими милост¤ми, дарованими вс≥м взагал≥ в≥рним його п≥дданим, в≥дзначити духовенство особливим знаком ¬еликомонаршого свого благовол≥нн¤ ≥ вд¤чливост≥... ’ай носить на груд¤х своњх... спец≥ально заснований хрест ≥з написом 1812 рокуї.
якими ж могли бути заслуги отц¤ ‘едора? ¬ опис≥ церков та параф≥й ¬олинськоњ Їпарх≥њ, зробленому в 80 - 90-≥ роки ’≤’ стол≥тт¤ ћиколою “еодоровичем, знаходимо в≥стку, що ≥Їрей ‘ед≥р ∆игальський був у крупецьк≥й параф≥њ останн≥м ун≥атським (греко-католицьким) св¤щеником, служив 8 рок≥в, але й п≥сл¤ 1896 року, коли в≥дбулос¤ приЇднанн¤ ун≥атських параф≥¤н до православноњ церкви, не побажав перейти в православТ¤, залишавс¤ в рупц≥ ун≥атським св¤щеником без параф≥њ, задовольн¤ючи духовн≥ потреби т≥Їњ частини христи¤н, ¤к≥ продовжували вважати себе греко-католиками. ќтже, ќлександр ≤ зважив за можливе в≥дзначити хрестом ун≥атського св¤щеника? Ѕо той, очевидно, благословл¤в рос≥йських воњн≥в, коли т≥ п≥д командуванн¤м генерал-лейтенанта ≈ссена прийшли 15 серпн¤ 1805 року до рупц¤ ≥ збиралис¤ вирушати дал≥ за маршрутом Ѕроди Ц «олоч≥в... ѕопереду њх чекала битва п≥д јустерл≥цом. ј може, на схил≥ в≥ку, в 1818 роц≥, ‘ед≥р ∆игальский уже змиривс¤ з обставинами, перейшов у православТ¤ ≥ саме тим ≥ заслужив на в≥дзнаку цар¤? якщо й душпастир≥ дозвол¤ли соб≥ м≥н¤ти в≥роспов≥данн¤, то н≥чого незвичайного не побачимо в тому, що ≥ в п≥зн≥ш≥ часи –адивил≥в ставав мовби роздор≥жж¤м м≥ж обовТ¤зком в≥ри ≥ життЇвими обставинами.
ј вт≥м, уже з XYI стол≥тт¤ в≥домо, що в наших волинських кра¤х ≥снував компром≥с: ¤кщо одна сторона у шлюб≥ належала до православних, а друга Ц до католик≥в, то в≥нчанн¤ зд≥йснювалос¤ сп≥льно православним ≥ католицьким св¤щениками, а в р¤д≥ випадк≥в так≥ зм≥шан≥ шлюби в≥нчалис¤ й одним православним попом. Ќа це вказуЇ ≥сторик ќрест Ћевицький у своЇму досл≥дженн≥ арх≥в≥в Ћуцького замку Ц на тему Ђ—≥мТ¤ ≥ побут украњнц≥в у XYI ст.ї ’оча, н≥де правди д≥ти, п≥сл¤ Ћюбл≥нськоњ ун≥њ 1569 року, п≥сл¤ ¤коњ –адивил≥в опинивс¤ у склад≥ –еч≥ ѕосполитоњ, все ж таки досить часто тутешн≥ шлюби украњнц≥в ≥з пол¤ками завершувалис¤ переходом православних у католицизм. „имало св¤щеник≥в п≥д натиском пол≥тичноњ ситуац≥њ згодом пристали до ун≥атства. ” –адивилов≥ здавна жили поруч православн≥, католики, христи¤нськ≥ протестанти, ≥удењ. ≤ хоч рел≥г≥йн≥ почутт¤ накладали певний в≥дбиток на спос≥б житт¤, коло знайомств, це не могло служити нездоланною перепоною дл¤ юнак≥в та д≥вчат, котрих зближували взаЇмн≥ симпат≥њ. ” м≥ст≥ досить поширен≥ в украњнських родинах пр≥звища польського, Їврейського звучанн¤, що зайвий раз п≥дтверджуЇ: у минулому бувало по-р≥зному.
як розпов≥дав старожил м≥ста ‘ед≥р Ѕортник, ¤кий помер на 92 роц≥ житт¤, за час≥в ѕольщ≥ п≥д час укладенн¤ польсько-украњнських шлюб≥в перевага Ц знов-таки, наче в середн≥ в≥ки Ц в≥ддавалас¤ католицизмов≥ ¤к пан≥вн≥й рел≥г≥њ. —тосунки ж м≥ж ун≥атами ≥ православними вир≥шувалис¤ шл¤хом взаЇмних компром≥с≥в. —каж≥мо, коли письменник ѕетро озланюк, греко-католик за в≥роспов≥данн¤м, вир≥шив обв≥нчатис¤ з радивил≥вською православною д≥вчиною, це спричинило труднощ≥. «найом≥ порадили звернутис¤ до с≥льських св¤щеник≥в, менш непоступливих у таких питанн¤х. ¬≥нчанн¤ в≥дбулос¤. ≤ тут доречно нагадати, що в XYI ст. при зд≥йсненн≥ тањнства шлюбу м≥ж представниками р≥зних конфес≥й часто були присутн≥ ¤к православн≥ попи, так ≥ католицьк≥ ксьондзи. ћало того, Ї арх≥вн≥ п≥дтвердженн¤, що ксьондзи попросту зверталис¤ за допомогою до православних насто¤тел≥в, нав≥ть п≥сл¤ Ћюбл≥нськоњ ун≥њ просили њх зд≥йснити р≥зн≥ треби, включно з≥ шлюбним розлученн¤м.
Ќин≥ в –адивилов≥ теж нер≥дк≥ шлюби м≥ж представниками р≥зних конфес≥й, адже м≥грац≥¤ створюЇ умови дл¤ нових знайомств, любовних Ђроман≥вї. —еред моњх при¤тел≥в Ї так≥, де в одн≥й с≥мТњ чолов≥к вважаЇ себе греко-католиком, дружина Ц православною. ќднак принаймн≥ це не п≥дштовхуЇ до с≥мейних непорозум≥нь, тим паче, що молодь ≥ люди середнього в≥ку нин≥ здеб≥льшого не належать до рел≥г≥йних фанатик≥в. ћ≥ж ≥ншим, коханн¤ перемагало в≥роспов≥дн≥ барТЇри ≥ в моЇму давньому роду: на початку ’’ в≥ку за мого православного д≥да, тод≥ ще юного ≤вана ящука п≥шла зам≥ж полька католичка ™вдок≥¤ √ебська, перед в≥нчанн¤м зм≥нивши своЇ в≥роспов≥данн¤. јле чи не буваЇ нин≥ м≥ж с≥мТ¤ми молодого й молодоњ непорозум≥нь, ¤кщо жодна з родин не бажаЇ в обр¤довост≥ в≥ддавати перевагу конфес≥йн≥й належност≥ одного з наречених? ЅуваЇ, ≥ це стаЇ приводом дл¤ додаткових м≥стечкових пересуд≥в. ј проте, щоб так≥ непорозум≥нн¤ ви¤вилис¤ непереборними ≥ розладнали шлюб, щось не випадало чути. јдже врешт≥-решт традиц≥њ в≥роспов≥дноњ терпимост≥ бачимо з найдавн≥ших час≥в ≥снуванн¤ –адивилова й довколишн≥х населених пункт≥в.