17

Чим далі час відноситиме нас від того історичного 1991 року, тим більше в підростаючих поколінь викликатиме інтерес питання: а як усе відбувалося? Про події загальноукраїнського значення можна прочитати в книжках. Але тоді творилася історія і в регіонах, у маленьких містах, у таких райцентрах, як Радивилів (Червоноармійськ), як Червоноармійський район.

Партійні органи були безсилі

Уже відзначення 340-річчя Берестецької битви в 1991 році викликало небувале національно-патріотичне піднесення. Села Пляшева, Острів, а точніше – острів Журавлиха, урочище Монастирщина скликали сотні тисяч людей з усіх усюд. Маєво національних синьо-жовтих знамен, рішучі виступи на мітингу при відкритті пам’ятника козакам та селянам-повстанцям не залишали сумніву: спинити рух до утвердження України як самостійної держави вже нікому не вдасться. А ще ж перебували при владі органи компартії, проте їхні спроби розвінчувати Народний рух України, пов’язувати національну символіку зі злочинами успіху не приносили.

У своєму виступі при відкритті пам’ятника Голова Верховної Ради Леонід Кравчук зазначив: «Ми маємо відвоювати суверенність нашої України. Ми відвоюємо, завоюємо її, тому що вона нам належить по праву. Але ми маємо бути всі разом, ми маємо бути разом для того, щоб пройти цю велику й складну дорогу». Текст виступу було повністю надруковано в районній газеті «Прапорі перемоги» за 20 червня 1991 p., ніде більше він не публікувався. Незважаючи на делікатність формулювань, він цілком пройнятий думкою про неминучість дальшої суверенізації України. Під час виступу та по його закінченні над натовпом пронеслося скандування: «Україні – волю!», «Ні – союзному договору!» Хтось пробував підігріти пристрасті й образливими вигуками на адресу Л.Кравчука. Дев’яностап’ятилітній Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав зауважив: «Я вірю тим синьо-жовтим нашим кольорам, там є радість, там є надія, там є творчість. Хотів би потиснути руку й нашому Президентові Леонідові Макаровичу... Своїм ділом покажемо, що ми таки дбаємо про великі справи». Кравчук відгукнувся на це реплікою: «Треба всім працювати разом на ту ціль, яку маємо».

А тим часом на засіданні бюро райкому компартії відзначається: “...Останнім часом послаблено взаємодію райкому з первинними осередками, зміст багатьох рішень вищестоящих органів не доходить до комуністів, що звужує їх можливісгь вірно орієнтуватися в обстановці, породжує думку, що партійні органи не відчувають складних процесів...” Епоха комуністичного всевладдя завершувалася. Свого роду символічною стала смерть 28 червня 93-річного члена КПРС з 1919 року, персонального пенсіонера союзного значення О.Тихончука, у некролозі якого було записано й таке: «З 1923 по 1939 рік працював за рекомендацією партійних органів в районних і міських відділах НКВС...» У липні на 81-му році життя помер член КПРС з 40-річним стажем А.Маламанюк. Їм не судилося побачити заборони КПРС, розвалу Союзу РСР.

День незалежності... без незалежності

У районній газеті друкуються замітки, уже самі заголовки яких указують на нові реалії життя: «Допомагають комп’ютери», «Наркомани у районі», «Бензиновий дефіцит», «Зерно коштуватиме дорожче», «І знову про купони»... До першої річниці проголошення Декларації про суверенітет України депутат Верховної Ради УРСР від тутешнього округу, голова Дубнівської міської ради народних депутатів Василь Білий висловив у «Прапорі перемоги» своє бачення майбутнього: “...власність народу України на все, що на її території, національний банк з власною грошовою одиницею, своя митниця, національні збройні сили, правоохоронні органи і самостійна зовнішньоекономічна діяльність”.

16 липня 1991 року відзначалося як День незалежності України. Номер «Прапора перемоги» вийшов святковий. Було вміщено гімн Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна...» Поряд друкувалися статті першого секретаря райкому КПУ Анатолія Олесницького, голови районного осередку Руху Ігоря Киричука, голови правління районної організації Товариства української мови імені Т.Шевченка «Просвіта» Миколи Мошкуна та інших. З нагоди свята в Червоноармійському і Бродівському районах пройшла міжреспубліканська велогонка.

Райвиконком схвалив «Програму розвитку української мови та інших національних мов у районі на період до 2000 року». Зокрема, передбачалося «розвивати функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя як державної і як мови міжнаціонального спілкування». Частина православних віруючих у райцентрі порушила клопотання про реєстрацію громади Української автокефальної православної церкви. Прохання влада задовольнила. Під церкву було освячено будинок по вул. Леніна (нині Почаївська).

Відомо, що 1 грудня 1991 року було проведено референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. Але нині вже забулося, що ще 5 липня Л.Кравчук підписав Постанову Верховної Ради УРСР «Про вибори Президента Української РСР». Ці вибори було призначено саме на 1 грудня. Заколот у Москві, що назрівав, мав лише прискорити революційні процеси. У Червоноармійську на стенді Руху з’являються емоційні листівки, спрямовані проти райкому, інших представників влади.

Неприємні дні серпня

Ще на початку серпня районка надрукувала статтю «Неприємні» дні», де вказувалося, що несприятливим за геофізичними чинниками буде й понеділок, 19 серпня. Саме цього дня група путчистів спробувала усунути від влади Михайла Горбачова, над СРСР нависла тінь фашистської хунти.

Наш район мовби завмер у вичікуванні. Газета не вмістила жодного документа заколотників на чолі з Янаєвим. Мало того, за радіоповідомленням було прийнято й опубліковано «Заяву Президії Верховної Ради УРСР», де говорилося: «...на території Української РСР надзвичайний стан не запроваджується». Уже навіть 20 серпня «Прапор перемоги», використовуючи підтекст, закликав: «Всім нам пора навчитися відрізняти зерно від полови, аналізувати десь почуту або прочитану інформацію», «нині необачно довіряти одному джерелу – мудрість полягає в тому, щоб їх зіставити, а вже потім приймати рішення». Це було написано в той час, коли радіо й телебачення раз у раз озвучували документи «гекачепістів».

На крутозламі епох

Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 p., був сприйнятий у районі з піднесенням. У Червоноармійську на центральній площі відбувся багатолюдний мітинг, організований місцевими осередками Руху й УРП. Виступали керівники, депутати районної та міської рад, активісти партій. 26 серпня у зв’язку з наявністю матеріалів, які свідчили про участь органів компартії у державному перевороті 19 – 21 серпня, з метою забезпечення умов розслідування справи Президія Верховної Ради України припинила діяльність компартії. У районі створили комісію райради з 7 чоловік, яка відповідно до Указу Президії Верховної Ради України «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України» та постанови Президії Верховної Ради «Про власність Компартії України та КПРС на території України» опечатала кабінети й приміщення райкому КПУ, прийняла на баланс ради його майно. Незадовго до цього деякі документи райкому знищили його працівники.

Саморозпустилися парторганізації райвідділу міліції, відділення Комітету держбезпеки, райвиконкому, трохи згодом – райвійськкомату. Розпорядженням голови райвиконкому було зобов’язано завідуючих відділами виконкому забезпечити припинення діяльності організацій політичних партій у відділах, підпорядкованих їм установах та організаціях. Відбулося освячення місця, де мав будуватися храм Української автокефальної православної церкви (нині храм Різдва Пресвятої Богородиці). Разом із тим район жив звичними турботами: проведенням польових робіт, підготовкою до нового навчального року.

Незаконно – але правильно!

31 серпня відбулося чергове засідання постійної комісії із соціалістичної законності та охорони громадського правопорядку, яка визнала факт самовільного встановлення національного синьо-жовтого прапора й зняття державного на приміщенні райради під час мітингу 28 серпня 1991 p. як «ігнорування законно обраних органів влади в районі». Разом а тим було запропоновано черговій сесії райради внести у порядок денний питання про встановлення синьо-жовтого прапора поряд із тодішнім державним. Але найцікавіше таке положення документа: «Враховуючи суспільно-політичну ситуацію в районі, з метою недопущення конфронтації різних політичних сил, рекомендувати райвиконкому залишити...» Одне слово, зроблено було незаконно – а залишилося назавжди. Позачергова сесія міськради розглянула питання про встановлення на будинку міськради поряд із державним національного синьо-жовтого прапора, про повернення місту його історичної назви, про перейменування вулиць Леніна, К.Маркса, Комуністичної й центральної площі. Було вирішено демонтувати пам’ятник Леніну і «передати його на збереження в музей». Пам’ятник демонтували 4 вересня і перемістили на територію «Радивилівводоканалу». Газета запроваджує рубрику «До питання про назву райцентру».

Сесія райради створила комісію з питань поновлення прав реабілітованих, розглянула питання про символіку на приміщенні райради, про референдум щодо назви райцентру.

У вересні було урочисто відкрито будинок культури в Крупці.

Обласна рада ухвалила рішення «Про діяльність посадових осіб, державних органів та громадських організацій в період державного перевороту 19 – 21 серпня 1991 року», у якому було висловлено суворі оцінки на адресу тих, хто своїми діями підтримали заколотників, було піддано осудові засоби інформації в області, які надрукували без коментарів звернення ДКНС (ГКЧП). І хоч ніхто з Червоноармійського району не називався, це служило застереженням від подальшої «політичної незрілості». У жовтні освятили Свято-Покровську церкву в Михайлівці.

Ми і в цьому майже одностайні!

Розгортається кампанія з підготовки до Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України та до виборів Президента України. На цьому фоні навіть ще не відмінене свято 7 листопада минає в районі непомітно. У листопаді в міському парку відбувся мітинг під гаслом «Самостійна Україна та її Президент», який проводили районні організації УРП і Руху.

1 грудня 1991 року на території району взяли участь у Всеукраїнському референдумі майже 28,5 тисячі чоловік, або 96 відсотків від числа виборців. Своє «Так» незалежності України сказали 97 відсотків від числа тих, які взяли участь у референдумі. Проти незалежності голосували всього 317 чоловік. Кандидатуру Л.Кравчука на президентський пост підтримали 10,5 тисячі чоловік, В.Чорновола - 7,8, Л.Лук’яненка - 7,7. Жителі району висловилися за повернення місту його історичної назви – Радивилів та за перейменування району з Червоноармійського на Радивилівський. Рішення щодо міста Верховна Рада затвердила аж у березні 1993 року.

Ось таким непростим був той уже досить далекий від нас рік 1991-й, який назавжди увійшов в історію України.