Без скорочень і вилучень (Крупець)
Багато хто з людей старшого віку звик сприймати історію такою, якою вважали
за потрібне представити її у своїх дослідженнях заідеологізовані радянські
історики. Саме вони вирішували, яким фактам надати гласності, а які обійти
увагою, що масам можна знати, а що ні. У роки незалежності України до нас
повертається наша історія без скорочень і вилучень. Є змога розширити й діапазон
місцевого краєзнавства. Ніби й не була забута в численних публікаціях,
наприклад, така солідна праця, як «Историко-статистическое описание церквей и
приходив Волынской епархии», укладена викладачем Волинської духовної семінарії
М. І. Теодоровичем і опублікована в 1888–1903 роках у друкарні
Почаєво-Успенської лаври. Ось і в багатотомній «Історії міст і сіл Української
РСР» згадується вона десятки разів. І все ж чимало недріб’язкових фактів, які з
тих чи інших причин не подобалися дослідникам (власне, не так їм, як їхнім
ідеологічним наглядачам), залишилися не відомими широкому загалу. Скажімо, щодо
церков і священнослужителів.
Щоб дати читачам зриме уявлення про працю М. І. Теодоровича, я вирішив
включити у цю книжку одну з його статей – про Крупець (т. 11, 1889 p., стор.
1083–1087), зрозуміло, переклавши її українською мовою. Принагідно зауважу:
місцями впадають у вічі повтори, трапляються й факти досить-таки малозначущі, –
і все ж, читаючи статтю, ви мовби перенесетеся а неповторну атмосферу минувшини
невеличкого містечка (нині це – одне з найбільших сіл Радивилівського району).
м. КРУПЕЦЬ при річці Білій Криниці, волості Крупецької, від Житомира – 278
верст, від Дубна – 55 в., від найближчої залізничної станції Рудні – 5 в., при
поштовій приймальній станції, від найближчої парафії с. Сестратина – 7 в.,
Срібне – 4 в. і Михайлівки – 5 в. Містечко це розташоване на рівнині й оточене
лісом, воно складається з власне містечка і передмість – Стариків, Гнильчі,
Цівинців і села Барани; всі ці місцевості знадяться в безпосередньому зв’язку з
самим містечком і складають одне ціле. Головна поштова дорога, яка перетинає м.
Крупець, іде з Радзивилова в Дубно; від неї йдуть вітки в 4 боки – в Сестратин,
у Берестечко, в Кременець і Почаїв. Звідки пішла назва Крупця? Припускають, що
містечко це в древності мало невелику площу, оточену з усіх боків сосновим
лісом. Можливо, перші поселенці його були лісопромисловцями, які, маючи на меті
поліпшити свій добробут, очищаючи від древніх коренів місцевості під ріллю та
садиби, влаштовували поблизу своїх жител печі для добування смоли з соснових
пнів і сушняку, що нагромадилися; а коли печі ці створили круг біля їхніх жител,
то вони й самій місцевості, ними зайнятій, дали назву – Круг-піч або Круг-печей,
яка перейшла згодом в устах народу в Крупечеськ, Крупець (як з Лутеськ або
Лучеськ – Луцьк, з Корчеськ – Корець).
Як поселення, містечко це дуже давнє. Про нього згається в акті від 1545 року
– в опису Луцького окружного замку, в числі городень якого згадується городня
«пани Михайловой Свинюской съ Теслухова и съ Крупца», в тому ж опису, при
описуванні великого земського мосту, згадується ще “городня пани Михайловой
Свинюской, съ именія ея Крупца» (Пам’ятники, ч. 4, спр. 2, стор. 78, 85 і 118),
ще воно згадується в акті від 24 червня 1562 року – в скарзі нареченого луцького
владики Марка Жоравницького на опарипеського урядника віленського воєводи
Миколая Радзивілла про наїзд на землі крупецького маєтку скаржника і завдання
побоїв та пограбувань його селянам (Опис актової книги Київ. центр. архіву,
№2036, стор. 22 і 25). Звідси видно, що в середині 16 віку Крупець належав
спочатку дружині Михайла Свинюського, а потім Марку Жоравницькому. Затим –
відомі такі власники м.Крупця: Цетнери – близько 1724 p., Потоцькі – близько
1760 p., Мнішки – близько 1780 p., Ігельстроми – з 1800 р., Любомирські – з 1824
р., Залуські – з 1830 р. і знову Любомирські – до 1840 р. У 1844 році містечко
це надійшло, за борги, в казну. Утворена згодом тут фермерська дільниця, з
оброчних статей і оброчних земель, була куплена в 1868 році головою Острозького
мирового з’їзду Г.Уваровим. На північний захід від м. Крупця, за селом Баранне,
починається казенний ліс, який за 2 версти від цього села перетнутий довгим і
досить високим земляним валом, що у простонародді носить назву «градки». Ці
градки (від «ограда», «огорожа») були колись величезною військовою спорудою і
являли собою загородження від натиску неприятелів. На схід від містечка, на
орних полях є курган. У ньому трапляються часто стріли – чисто татарського
походження. Це, ймовірно, могила татар, які полягли в частих битвах із місцевими
руськими військами.
До 1866 року в м. Крупці існувала стара дерев’яна Св.-Троїцька церква,
збудована в 1662 році, як про це свідчив напис над вхідними її дверима: «Врата
сия Господня, праведники вънидут въ ня. Сооружися храмъ святыя и неразделимыя
Троицы Р. Б. ... (1662)» (Теодорович наводить і древнє, кириличне написання цієї
дати). Переказ говорить, що церква ця була збудована козаком Деркачем. Крім
того, є полотняна плащаниця, майже сучасниця храму, – з написом: «Сию плащаницю
сооружили раби Божии младенци за стараніемъ Тимофея паламара Крупецкаго за
отпущеніе греховъ Р.Б. ...(1672) ноембрія дня ...(8)» (число Теодоропич подає
лише кирилицею). Церква ця була однокупольна і хрестовидна. Внутрішні стіни і
паруси купола були прикрашені різними картинами, на зразок страшного суду і
апокаліптичними зображеннями: під цими картинами був напис: «Сия икона сооружи
Р. Б. Стефан Козакъ (не прізвище, а звання. – Примітка Теодоровича) и женою
Анною своєю за отпущение грехові Р. Б. ...(1676) м. іюля дня ...(27)». Церква ця
нині не існує.
Разом із цією церквою колись у Крупці існувала інша православна парафіяльна
церква, яка в 1724 році була перетворена на римо-католицький костел, причому
пристосована була під костел на кошти крупецького власника – католика Миколая
Цетнера. Але цей костел проіснував недовго. У 1770 році він зруйнувався від
ветхості. На місці його в тому ж 1770 році побудований був новий дерев’яний на
кам’яному фундаменті костел старанням місцевого ксьондза Яна Ольшевського на
громадські кошти, в ім’я («под титулем») непорочного зачаття Пресв. Діви Марії.
Через 52 роки цей новий костел був перетворений на цвинтарну каплицю і на місці
його в тому ж 1822 році був збудований новий камінний величний костел під тим же
«титулом» на кошти тодішнього місцевого власника російського генерала графа
Ігельстрома, – за віросповіданням лютеранина, котрому думку побудувати його
вселила дружина – графиня Залуська (запекла католичка), за першим чоловіком. Ця
дружина його похована в стінах костелу в склепі під головним вівтарем, а сам
фундатор Ігельстром похований на костельському цвинтарі поблизу костелу.
Оскільки костел цей служив розсадником полонізму й латинства серед місцевого
руського православного населення, то, на прохання місцевих парафіян (просьба
їхня від 13 березня 1866 p.), він був закритий 17 листопада 1866 року, згідно з
розпорядженням головного начальника південно-західного краю генерал-губернатора
Безака від 6 вересня 1866 року за № 14487, який особисто оглянув костел 24
червня 1866 року, – і затим переданий у відання православного духовенства, яке
пристосувало його під православний храм. Освячення цього нового православного
храму здійснено було 22 червня 1867 року. Храм має в довжину 48 аршинів, у
ширину – від пономарні до ризниці – 30 арш. і в висоту 50 арш. Він існує донині.
(Після цього Теодорович вказав: «Відомості про м. Крупець узяті мною зі статті
свящ. Ф. Думицького – «М. Крупецъ Дубен. у.» – у Волинських єпархіальних
відомостях за 1872 р., №№ 14–17»).
При церкві м. Крупця священнослужителями були: 1) ієрей Андрій Гремак, уніат,
служив з 1724 року протягом 43 років, походив із місцевих селян, швидко прибрав
собі шляхетність, причому видозмінив своє прізвище – спочатку на Громаченко, а
потім на Громачевський, як це видно з його підписів на метричних книгах; 2)
ієрей – уніат Матфій Жигальський, служив 30 літ, при ньому був коад’ютором Іосиф
Пеприцький; 3) ієрей Федір Жигальський, ймовірно – брат або син Матфея, був
останнім уніатським священиком у Крупецькій парафії, служив 8 років, утім, не
побажавши возз’єднатися з православною церквою, він ще тривалий час
священнодійствував, при цьому залишаючись безпарафіяльним уніатським священиком;
у 1796 році відбулося возз’єднання крупецьких уніатських парафіян із
православною церквою; 4) свящ. Василь Сліота, перший православний священик у цій
парафії, служив 1 рік; 5) свящ. Стефан Флоріанський, служив 7 років; 6) свящ.
Костянтин Флоріанський, служив 1 рік; 7) свящ. Григорій Антонович, служив 17
років, затим з 1825 по 1831 р. у Крупці не було парафіяльних священиків; 8)
свящ. Іоан Думицький, з 1831 р. по 1861 p. і 9) свящ. Фадей Петрович Думицький з
1861 р. по теперішній час – 1890 р. – служить.
В архіві церковному зберігаються: Апостол львівського друку вид. 1574 p.,
Євангеліє напрестольне, Тріоди кольорові і постні – львівського вид. 1665 р. На
дзвіниці є дзвони – відлиті: один у 1623 р., другий у 1650 р., третій у 1703 р.,
четвертий у 1824 р. і п’ятий без позначення року. Цифри ці зроблені на дзвонах
слов’янським шрифтом. У свято Святої Трійці м. Крупці буває великий ярмарок.
У м. Крупці знаходиться церква в ім’я Святої і Живоначальної Трійці. Утворена
в 1866 році з рим. католицького костелу, збудованого в 1822 році генералом
графом Ігельстромом. Кам’яна, вмістка; при ній камінна маленька дзвіниця. За
начинням посередня. Копії метричних книг зберігаються з 1756 року, а сповід.
відом. з 1809 року. Опис церковного майна складено в 1868 р. Прихід 6 кл. Землі
садиб. і город. 3 дес. 450 саж., орної 35 дес. 1.512 саж., сінок. луговий 8 дес.
2.334 саж. і зарослої вільховим лісом 3 дес. 1.056 саж. Причт користується
землею спокійно. Причт: священ. 300 руб. і псалом. 50 руб. Для свящ. дім і госп.
будівлі ветхі. Для псалом. дім новий, а госп. будівл ветхі. Однокл. Народ.
училище мін. нар. ос. існує з 1879 року з жалуванням учителі 300 руб. на рік, а
законовчителю 100 руб., учнів – 65. У парафії є: волосне правління і контрольний
прикордонний пост із загоновим офіцером. Ярмарок буває в свято св. Тірійці;
торгують худобою. До склад парафії входять передмістя Старики, Гнильча, Біла
Криниця і село Бараннє. Церк.-парафіяльн. попечительство існ. З 1872 р. з
доходом у 120 руб. на рік. Дворів: 152 1/2, парафіян 1.296 душ. Парафіяни живуть
за 2 версти й менше від церкви. Свящ. Фадей Петров. Думицький (з 1861 року, а на
службі з 1856 року) і псалом. Володимир Олександров. Федорович (з 1885 року, а
на службі з 1867 року).