Понад двадцять років чудотворна ікона була в Козині
Це мальовниче село на березі річки Пляшівки нічим не нагадує про свою більш як півтисячолітню історію. От хіба що острівок, де колись стояв середньовічний замок, здатний викликати якісь особливі думки про минувшину.
Перша згадка про Козин датується 1488 роком, тобто належить ще до часів
Великого князівства Литовського. Десь на початку XVI ст. це поселення король
подарував російському боярину Гринькові, який став іменуватися паном Козинським,
село перейшло у спадок його синам Тихону і Омельку, згодом – дітям Тихона –
Пилипові і Ганні. Ганні судилося стати помітною особистістю на Волині. Вийшовши
заміж за впливового магната Гойського, вона активно займалася благодійництвом,
підтримувала православну церкву. Вона 1597 року подарувала Почаївському
монастиреві чудотворну ікону Божої Матері, отриману з рук грецького митрополита
Неофіта ще в 1559 році, коли він заїхав у її родинний замок Орлі. А ще –
передала чимало земель біля Почаєва (понад 200 га), коштовностей для оздоблення
храму, призначила щорічну грошову данину зі своїх маєтків. Це згодом спричинило
конфлікт.
Справа в тому, що після смерті Пилипа (який, між іншим, прозрів
завдяки чудотворному впливові згаданої ікони) спадкоємцем його частки стала
дочка Марія, а та передала спадок синові й дочці. Дочка Варвара була в шлюбі за
князем Андрієм Фірлеєм, вихідцем із роду німецьких придворних польського короля.
А Фірлей не міг змиритися з “марнотратством” Ганни, навіть учинив напад на
монастир (у 1623 р.), забрав ікону та коштовності й відвіз усе те в Козинський
замок. Саме на кошти Фірлеїв на лівому березі Пляшівки завершували зводити в той
час замок-фортецю (будівництво закінчилося в 1629 р.). Андрій не лише зневажливо
ставився до православних святинь, а й жорстоко поводився з простими жителями
Козина. Відомо з документів, що вони не раз у відповідь учиняли підпали
панського майна.
Викрадення ікони не минуло для Фірлеїв безкарно. На одній із колон Свято-Успенського собору лаври висить старовинна картина з підписом: “Стрясение бесом жены лютеранина Фирлея, похитившего чудотворную икону и облекшего свою жену в священническую одежду на поругание в замке Козинском в 1641 г.“ Як стверджує словник Брокгауза і Єфрона, “тільки в 1644 році, за рішенням трибуналу, ікона була повернута монастиреві”. Таким чином, пробула в Козинському замку понад 20 літ. У 1651 році, рухаючись через Козин під Берестечко, повстанське козацько-селянське військо штурмувало замок. Твердиня впала. До рук повстанців потрапило чимало зброї. Багато козинців улилося тоді в ряди армії Богдана Хмельницького. Польська шляхта відповіла погромами козинських обійсть. Відступаючи після битви, козаки завдали остаточного нищівного руйнування фортеці. Після цього вона вже так і не відродила своєї колишньої величі. Польські військові, переслідуючи повстанців, стали табором під Козином. Загін Яреми Вишневецького заволодів містечком. Воно було вщент зруйноване. На центральному майдані на дубовій колоді рубали голови “заколотникам”. Після такої розправи в Козині лишилося, за документальними свідченнями, лише чотири сім’ї. Утім, І.Свєшніков у своїй книзі “Битва під Берестечком” писав, що Козин було спалено, а його жителів вирізано ще при відступі з-під Берестечка кримських татар.
Відроджувався Козин повільно. У 1659 році в ньому налічувалося всього 30 господарств. Наприкінці XYІІ ст. село і його околиці прибрав до рук магнат Потоцький. Управляв маєтком Олександр Домінік (із роду графів Тарнавських). У 1711 році він оселився в реставрованому замку. З часом організував будівництво костелу католицького ордену домініканців (завершилося аж у 1775 р.).
З 1795 року Козин – у Дубенському повіті Волинської губернії Росії. На початку XVIII ст. тут відкрили джерело з мінеральною водою, її властивості приваблювали людей з усіх усюд.
У 1837 р. у графському маєтку починають працювати винокурний завод, млин.
У 1860 р. у Козині було 160 дворів і 1552 жителі. Але пожежа 1875 року майже повністю знищила містечко, більша частина жителів мусила покинути його. У роки Першої світової війни селянські господарства занепали, скоротилися посівні площі, поголів’я худоби. Частина населення була евакуйована на схід, далі від фронту. В околицях Козина і на його вуличках точилися бої між російськими та австро-угорськими військами. Було знищено багато жител, зруйновано спиртзавод.
У 1934 році освячено новозбудовану Свято-Покровську церкву.
Фронт Другої світової війни теж прокочувався через Козин. Фашисти зруйнували більшу частину житлового фонду, школу перетворили на казарму гарнізону, розграбували магазини. Уже в кінці 1941 року вони розстріляли в Козині 30 чоловік. У травні – жовтні 1942 року за 3 кілометри від Козина, поблизу Гранівки, знищили 2400 євреїв. Активно боролися проти окупантів загони УПА, через село пройшли рейдом радянські партизани. Козин було визволено 19 березня 1944 року. До 1959 року існував Козинський район, що відобразилося на житті райцентру: випускалася районна газета, діяли органи місцевої влади. У 70-80-і роки високих виробничих показників домагався місцевий колгосп. Керуючий відділком Ананій Іващук був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.