Коли їхати з Радивилова на Почаїв, кілометрів за п’ятнадцять від райцентру автошлях виходить до великого, мальовничого ставу, утворюваного річкою Слонівкою. Якось я навіть в Інтернеті натрапив на захоплений відгук мандрівників про цей став біля села Перенятина: йдучи до Свято-Успенської лаври, вони тут зупинялися перепочити. Безумовно, казкові місця, особливо влітку, коли гінкі зарості очеретів, осоки, розкішних лугових трав мовби стирають краї берегів, а плесо прозирає з-поміж них неповторною голубінню неба. Завдяки цій красі й саме село з біленими та червонясто-цегляними хатами виглядає чепурніше, романтичніше.
Коли бути точним, то на цих берегах не одне, а два села: на правому березі річки – Перенятин, на лівому – його давня, історична частина, яка так і називається – Старики. Навіть у районі мало хто знає, що в Стариках збереглися загадкові земляні вали середньовічного городища. Десь так триста – чотириста років тому тут вирувало зовсім особливе життя, тоді Перенятин, як свідчать історичні документи, вважався містечком, тож мусив дбати насамперед про свою оборону. Його центральну частину, так званий дитинець, обнесли прямокутним насипним валом – 180 на 140 метрів, висотою метрів на п’ять. Загалом на цих двох із половиною гектарах, за теперішніми міськими мірками, могло б розташуватися до 50 дворів, тоді їх, певна річ, було більше, адже про присадибні городи не дбали. Поряд із валами й досі простежуються рови, колись набагато глибші й в основному затоплювані водою річки, принаймні в тій частині, що ближче до русла. На місцях колишній кутових бастіонів, де стояли гармати, впадають у вічі більш масивні пагорби. Поверх валів, очевидно, існував «острог» – захисна огорожа у вигляді суцільної непроникної стіни з вертикально вкопаними колодами, затесаними вгорі.
Обачність перенятинців виявилася не зайвою: ймовірно, цій фортеці-замку випало витримати облогу кримських татар у 1667 р. і 1672 р. (коли вони доходили до Бродів і Дубна), а ще – у 1675 р. (коли після невдалої спроби здобути Почаївський монастир пустилися грабувати всю волинську округу). Звичайно, жодних слідів тих бойовищ сьогодні не виявити, адже масивні вали зберігають мовчанку; високий тогочасний суспільний статус Перенятина хіба що підтверджений археологічними знахідками – уламками посуду, коробчастими кахлями, монетами 16 – 17 століть.
Між іншим, переказ стверджує: свою назву поселення дістало не через те, що переймало нападників, а тому, що стало свого роду опорним пунктом, який сприяв припиненню бродяжництва, адже новопоселенці діставали пільги в оподаткуванні на тривалий час. Перенятин переймав галайд, Перенятин будувався, оборонявся... Мабуть, мали тут і свою церкву, хоча нинішня не така вже й старовинна – їй близько 130 років.