Новорічні клопоти в усі часи були схожі: чим накрити святковий стіл, у колі яких людей у щирому спілкуванні провести особливу ніч. Колись так само, перебуваючи в нашому краї, переймався цим і гетьман Іван Мазепа. У новорічні дні 1706 року випало йому не раз проїхатися з Кременця на Броди, а звідти у Дубно, мабуть-таки, побував і в Радивилові.
Справа в тому, що ще з осені 1705 року, під час Північної війни, йому з козаками, виконуючи завдання Петра І, довелося втихомирювати заворушення на Правобережжі, викликані чварами серед польської шляхти. Квартирував із військом у Дубні. І вже тоді, очевидно, виношував плани зближення зі шведським королем Карлом ХІІ – той міг би стати союзником у прагненні Мазепи протистояти політиці Петра І в Україні.
Ось як про цю сторінку біографії Івана Мазепи розповідає «Історія Русів»: «Гетьман, не виходячи з Польщі, розташував війська свої на зимові квартири у частині Галичини і мав головну квартиру в місті Бродах, а звідтіль приходив узимку з легким корпусом до міста Мінська і був при тому в місті Слуцьку, начебто для нарад з польськими вельможами про способи подальшого ведення з шведами війни із кращим, супроти попереднього, успіхом; вернувшись до Бродів, привів він із собою кількасот польських охочих з жовнірства їхнього, нібито прихильних до партії попереднього короля Августа і за гнаних прибічниками нинішнього короля Лещинського...»
З Дубна й Бродів гетьман часто навідувався до княгині Ганни Дольської на хутір Біла Криниця біля Кременця. Княгиня була в родинних зв’язках із підтриманим шведами познанським воєводою Станіславом Лещинським, який волею обставин став польським королем. Можна було б і з ним обговорювати перспективи входження України до Речі Посполитої на умовах повноправної автономії, проте не залишалося сумнівів: верховенство в політиці все-таки матиме Карл ХІІ. А тут ще й царський посланець на Волинь Олександр Меншиков заповзявся розпоряджатися козаками, не беручи до уваги думку гетьмана. Причому цар ще й заохотив його сатрапські вихватки, надавши у володіння Корець і Полонне.
1706 рік Іван Мазепа зустрічав у гостинному двоповерховому палаці Дольської.– його запросили бути хрещеним батьком онука Ганни. Бенкетували дві доби, майже безперестанку. При вишуканих напоях та наїдках добре точилася розмова, раз у раз зринала пісня. Мазепі приписують авторство кількох пісень. Людиною він був і справді поетичною, непересічною. Щедро підтримував будівництво та відновлення церков, був меценатом мистецтва. Чи ж не прояв це особливого складу вдачі: більш як у 60 літ закохатися в юну Мотрю Кочубей? Його листи до неї – то свідчення піднесеності, окриленості і смішної наївності водночас. Та Новорічні турботи 1706-го були далекі від ліризму. В одному з тестаментів зберігся запис, що після двох днів святкувань Мазепа з княгинею Дольською вирушили з Білої Криниці на Броди. Він позичив їй під заклад маєтку в Чорному Острові 10 тисяч дукатів. Важко сказати, навіщо. Принаймні не для розваг. Приятелювання з Ганною (ймовірно, попервах то було й щось більше) Мазепа, безумовно, використовував і з політичною метою – для з’ясування настроїв шведського двору та передумов угоди зі Швецією. Коли згодом Ганна недвозначно в листах натякнула про свої претензії на почуття Івана Мазепи, той поставився до цього показово легковажно. Утім, тут багато неясного. Адже одного разу після перебування з царевичем Олексієм у Жовкві гетьман попросив його їхати, а сам завернув до Кременця, на Білу Криницю. Затим княгиня надсилала листи Мазепі у Львів, Київ. Але той попросив Пилипа Орлика, аби склав чемну відповідь із проханням більше не писати. Що стало причиною охолодження в стосунках – вік Ганни (поза 50 літ), її переконання чи легковажність залицяльника, не довідався ніхто.
А новорічні гуляння під Кременцем залишилися однією з романтичних сторінок у біографії гетьмана.