¬ир≥с до м≥н≥стра закордонних справ (ћикола √≥рс)
” р≥зних рос≥йських енциклопед≥¤х можна знайти дов≥дку про ћиколу √≥рса, м≥н≥стра закордонних справ –ос≥њ у 1882 Ц 1895 роках. Ћише де¤к≥, б≥льш докладн≥, дають ≥нформац≥ю, що народивс¤ в≥н 9 (21) травн¤ 1820 року поблизу м.–адивилова. …мов≥рно, оте УпоблизуФ означаЇ, що йдетьс¤ про один ≥з маЇтк≥в, розташованих на хутор≥ за м≥стом, у напр¤мку рупц¤, де жили заможн≥ чиновники. Ѕатько ћиколи, арл арлович ( арл-‘ердинанд) (1777 Ц 1835) мав шведське кор≥нн¤, працював у –адивилов≥ поштмейстером. ѕосада ц¤ вважалас¤ престижною, адже йшлос¤ про кер≥вника поштовоњ установи при кордон≥ ≥мпер≥њ, хоча й не давала в≥дпов≥дного статку. ≤нтерес до прикордонноњ служби ви¤вивс¤ спадковим: д≥д, ¤кий жив у 1748 Ц 1805 роках, з 1800-го очолював √родненську прикордонну митницю, мав чин надв≥рного радника. ≤з семи його син≥в четверо зробили вдалу карТЇру. —еред них ≥ арл.
ќдружившись ≥з √анною ѕетр≥вною Ћ≥тке, в≥н мав троЇ син≥в. ћикола був середульшим. ј старший, ќлександр арлович, дослуживс¤ до сенатора (1874), працював товаришем (заступником) м≥н≥стра ф≥нанс≥в, удостоњвс¤ високого двор¤нського титулу Уд≥йсний таЇмний радникФ (1879). ‘ед≥р арлович, теж д≥йсний таЇмний радник, п≥д к≥нець в≥ку став президентом ™вангел≥стсько-лютеранськоњ консистор≥њ (1891), його син ќлекс≥й був кињвським, згодом м≥нським, а ще через к≥лька рок≥в, аж до переломного 1917-го, Ц нижегородським губернатором. ќсь така була впливова родина. ƒо цього можна додати, що ќлександр арлович √≥рс одруживс¤ з ќлександрою ≤ван≥вною Ѕун≥ною (1826 Ц 1867). ѓњ молодша сестра ћар≥¤ стала бабусею в≥домого географа ѕетра —еменова-“¤нь-Ўанського, ще менша јнна славилас¤ ¤к поетеса, ¤ку високо ц≥нував ≥сторик ≥ письменник ћикола арамз≥н, а ≥мператриц¤ ™лизавета подарувала њй золоту л≥ру, обсипану бриль¤нтами. ќтримавши звичне дл¤ тих час≥в домашнЇ вихованн¤, ћикола з дес¤ти рок≥в продовжив осв≥ту в ÷арськосельському л≥цењ. ÷е в≥дкривало перспективи службового росту. ¬ирушивши з прикордонного м≥стечка –адивилова у широк≥ св≥ти, в≥н не раз засв≥дчував св≥й р≥шучий характер, св≥й талант. ” в≥ц≥ в≥с≥мнадц¤ти л≥т почав службу в јз≥атському департамент≥ м≥н≥стерства закордонних справ. „ерез три роки його назначають молодшим пом≥чником столоначальника. ≤ це визначило подальшу долю, адже з роками поглиблювалис¤ знанн¤ дипломата, м≥цн≥в його авторитет серед чиновництва.
…ого дипломатична служба проходила в основному за кордоном: молодший драгоман при консульств≥ в яссах, секретар м≥с≥њ в онстантинопол≥, директор канцел¤р≥њ повноважного ком≥сара в кн¤з≥вствах ћолдав≥њ й ¬алах≥њ, генеральний консул у ™гипт≥. ” 1863 роц≥ √≥рса призначають надзвичайним посланником у ранз≥ повноважного м≥н≥стра в “егеран, а з 1872 року служив при двор≥ корол¤ Ўведського й Ќорвезького. «а ц≥ роки в≥н вир≥с в≥д титул¤рного радника до таЇмного. ¬≥н ум≥ло в≥дстоював ≥нтереси своЇњ крањни на м≥жнародн≥й арен≥, ≥ це не залишилос¤ непом≥ченим. ” 1875 роц≥ ћиколу арловича посилають у той же департамент, де починав свою карТЇру, але цього разу Ц його керуючим. ¬одночас в≥н Ц товариш (заступник) м≥н≥стра закордонних справ.
¬ажливою в≥хою став Ѕерл≥нський конгрес 1878 р., скликаний з ≥н≥ц≥ативи ¬еликобритан≥њ ≥ јвстро-”горщини, ¤к≥ виступали проти посиленн¤ позиц≥й –ос≥њ на Ѕалканах. ќпинившись у дипломатичн≥й ≥зол¤ц≥њ, рос≥йський ур¤д змушений був п≥ти на поступки. “о був, по сут≥, програш дипломат≥њ. ≤ хоча канцлеру ќлександру √орчакову н≥хто не дор≥кав, навпаки, вважалос¤, що в≥н нав≥ть запоб≥г повторенню римськоњ в≥йни й створенню новоњ антирос≥йськоњ коал≥ц≥њ, сусп≥льна ел≥та розум≥ла, що й до чого.
« наступного року √орчаков, захвор≥вши, фактично в≥д≥йшов в≥д обовТ¤зк≥в м≥н≥стра закордонних справ, њх перебрав на себе ћикола √≥рс, на ту пору вже д≥йсний таЇмний радник. ¬≥н терпл¤че й обережно в≥дстоював свою точку зору, виконував царськ≥ вказ≥вки, змушений був проводити не завжди далекогл¤дну пол≥тичну л≥н≥ю ќлександра ≤≤≤, отож коли в 1882 роц≥ √орчаков подав у в≥дставку, не було сумн≥ву: портфель м≥н≥стра закордонних справ д≥станетьс¤ ћикол≥ арловичу. ƒобре ор≥Їнтуючись у настро¤х правител≥в найвпливов≥ших крањн, в≥н прагнув зближенн¤ з Ќ≥меччиною й јвстро-”горщиною, намагавс¤ уникнути з≥ткненн¤ з јнгл≥Їю. јле не обходилос¤ без жорсткоњ критики на його адресу, зокрема, т≥ правл¤ч≥ кола, ¤к≥ виношували антин≥мецьк≥ настроњ, не могли пробачити м≥н≥стров≥ зусиль, спр¤мованих на збереженн¤ У—оюзу трьох ≥мператор≥вФ Ц сукупност≥ угод м≥ж –ос≥Їю, Ќ≥меччиною та јвстро-”горщиною, ¤к≥ передбачали спершу в≥йськову допомогу в раз≥ нападу четвертоњ крањни, п≥зн≥ше Ц доброзичливий нейтрал≥тет. ритиками були й високопоставлен≥ дипломати ѕ.—абуров, ћ.≤гнатьЇв, ј.∆ом≥н≥ та ≥н. …ого звинувачували нав≥ть у нерос≥йському походженн≥ ≥ лютеранському в≥ровизнанн≥, хоча, м≥ж ≥ншим, одружений в≥н був на плем≥нниц≥ √орчакова Ц на дес¤ть л≥т молодш≥й кн¤жн≥ ќльз≥ ™гор≥вн≥ (√еорг≥њвн≥) антакузен (походила з в≥зант≥йського знатного роду), ≥ його д≥ти були охрещен≥ ¤к православн≥.
ѕро д≥тей в≥домо таке: Ќатал≥¤ (1850 Ц 1885) була фрейл≥ною при двор≥ (це званн¤ давалос¤ представниц¤м знатних двор¤нських фам≥л≥й); ¬олодимир помер у р≥чному в≥ц≥; ћикола (1853 Ц 1924) став гофмейстером, одним ≥з старших придворних чин≥в, ¤кий в≥дав придворним церемон≥алом, згодом був радником посольства у ‘ранц≥њ, послом у Ѕельг≥њ; ќльга (1854 р.н.) вийшла зам≥ж за румунського дипломата √.–озетт≥-—олеску; ћихайло (1856 Ц 1932) теж мав обовТ¤зки гофмейстера, виконував м≥с≥ю посланника в јргентин≥, Ѕразил≥њ, –умун≥њ, був послом в јвстро-”горщин≥ й ≤тал≥њ; ќлена (1859 Ц 1865) померла дитиною; ќлександр (1861 р.н.) був камергером, ™н≥сейським губернатором; ост¤нтин (1864 Ц 1940) служив церемон≥ймейстером; ћар≥¤ померла п≥сл¤ народженн¤; ¬≥ра (1872 р.н.), ¤к ≥ њњ найстарша сестра, була фрейл≥ною. ќлександр ≤≤≤ п≥дтримував ћиколу √≥рса, хоча в≥дкинути ус≥х звинувачень свого оточенн¤ на його адресу не квапивс¤ ≥ тим самим п≥дривав авторитет в≥рного м≥н≥стра.
ѕосиленн¤ австро-н≥мецькоњ експанс≥њ на Ѕлизький —х≥д ≥ загостренн¤ протир≥ч м≥ж –ос≥Їю ≥ Ќ≥меччиною змусили царат п≥ти на зближенн¤ з ‘ранц≥Їю. √≥рс брав участь у виробленн≥ й укладенн≥ в 1892 роц≥ франко-рос≥йськоњ в≥йськовоњ конвенц≥њ, ¤ка поклала початок франко-рос≥йському союзов≥. ¬≥н протисто¤в “роњстому союзов≥ на чол≥ з Ќ≥меччиною. —торони зобовТ¤зувалис¤ надавати взаЇмну допомогу в раз≥ нападу Ќ≥меччини або јвстро-”горщини на –ос≥ю чи ≤тал≥ю або Ќ≥меччини на ‘ранц≥ю. —оюз фактично д≥¤в до 1917 року. «а пТ¤тдес¤тил≥тню бездоганну службу визначний радивил≥вець був удостоЇний ордена —в¤того ¬олодимира I ступен¤.
«а св≥дченн¤м сучасник≥в, √≥рс вир≥зн¤вс¤ добротою, м'¤к≥стю, доступн≥стю, ув≥чливим сп≥лкуванн¤м, незвичайною люб'¤зн≥стю. як в≥дзначав в≥домий рос≥йський д≥¤ч —ерг≥й ¬≥тте, "√≥рс був прекрасною людиною, в≥н був дуже вр≥вноважений, спок≥йний, смирний. ” тих випадках, коли мен≥ доводилос¤ з ним стикатис¤, моњ в≥дносини завжди з ним були найкращ≥; взагал≥ ¤ в≥д нього н≥чого, кр≥м розумних речей, не чув..." ѕомер ћикола арлович у в≥ц≥ 75 рок≥в у —анкт-ѕетербурз≥.