У свою першу шлюбну ніч Іван Франко з дружиною були в Радивилові
Для літературознавців та й, мабуть, для багатьох учителів літератури це – факт далеко не новий. А розповісти про обставини більш докладно підштовхнула згадка в одній з газет: «...в свою першу шлюбну ніч замість того, щоб їхати до дідуся в Одесу, вони мусили втікати через Броди в Галичину». Точніше було б сказати: утікати через Радивилів, бо саме це прикордонне містечко було тим останнім пунктом Росії, де «підозрілого» Івана Франка і його дружину Ольгу ще могли затримати. У Бродах починалася інша країна – Австро-Угорщина, і російські нишпорки вже були безсилі будь-що вдіяти.
Але поїзд із Києва на Львів зупинявся в Радивилові на дві години – потрібно було змінити колеса (різна ширина колій у двох сусідніх державах), до того ж багато часу займали митні формальності, перевірка документів. Для подружжя Франків, яке лише кілька годин перед тим, після весільного обіду в Києві, зібралося в дорогу, ці дві нічні години травня 1886 року були сповнені певної тривоги. Неспроста ж бо відразу після їх від’їзду на допит викликали Трегубових, у яких Франко спинявся на проживання, а також політично активних Житецького, Старицького та інших, котрі побували на весіллі. Навіть священика, який вінчав молодих, звинуватили в тому, що потурав «неблагонадійному».
Шлюб відбувся в Павлівській церкві в Києві. У книзі записів занотували: «4 мая (за новим стилем – 16 травня. – В.Я.). Жених – австрийский подданый, литератор, Иван Яковлевич Франко, греко-униатского исповедания, тридцати лет, первым браком; невеста–дочь титулярного советника Федора Васильевича Хоружинского, девица Ольга, православного вероисповедания, двадцати двух лет, первым браком. Таинство брака совершил священник Симеон Трегубов с диаконом Григорьевичем. Поручителями были – по жениху: статский советник Петр Кириллович Любимов и технолог Филарет Юрьевич Гладилович; по невесте: фабричный инспектор Киевского округа Измаил Орестович Новицкий и студент университета св. Владимира Виктор Владимирович Игнатович».
Іван і Ольга були знайомі трохи більше року. Зустрічалися й спілкувалися ще менше – кілька місяців. Десь узимку, на початку 1885 року Франко вперше через Радивилів їхав до Києва. Хотів побачити Велику Україну. Були плани за сприянням патріотичних українців заснувати україномовний часопис у Львові (у Росії царський уряд заборонив українську мову). Оселившись у Єлисея Трегубова, вчителя приватної колегії П.Галагана, Іван Франко і познайомився тут із сестрою його дружини – Ольгою Хоружинською, випускницею інституту шляхетних дівчат, слухачкою Вищих жіночих курсів, яка щойно приїхала з Харкова. І хоч вона майже не володіла українською мовою, щось у ній було таке, що запало в душу молодого галицького письменника.
У березні 1885 року Франко повертається до Львова (знову через Радивилів). Зав’язується листування, між іншим, досить прохолодне, прагматичне. Навіть пропозиція про одруження трохи дивакувата: «Що сказали б Ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?..» Слово «дружина» могло бути Ользі незрозумілим...
Вона вагається. Він переконує: і роботу можна знайти відповідно до вподобань, і належне суспільне становище посісти. А що стосується кохання... Цитата з Іванового листа: за «Ваш листок я мусив хоч крихітку полюбити Вас». Та Ольга згодна й на це. У своїх листах пише: «Любезный Друг». Вона побачила в цьому популярному львівському бунтареві яскравий талант. А талановиті люди не позбавлені привабливого майбутнього.
На початку 1886 року Ольга Хоружинська вперше приїздить до Львова. Знайомиться з атмосферою Галичини, ближче придивляється до Франка – на правах його нареченої. Пізніше шлях зі Львова на Київ стане їй добре знайомим, і вона пишатиметься, що не раз могла перевозити через радивилівську митницю врятовані від конфіскації галицькі видання, а також у Росію – заборонену там літературу. Ольга повертається, Іван підшукує нову квартиру, пише майбутній дружині про особливості своєї вдачі: «В многих зглядах я мужик, простий і неотесаний, хоч чуткість на всякий грубий дотик сильно у мене розвинена».
І ось у квітні він їде на церемонію шлюбу. Можна зрозуміти, що в той період подорожні враження, в тому числі й пов’язані з прикордонним Радивиловом, сприймалися з піднесенням. Однак виявилося, що він не взяв із собою необхідних документів, які передбачені при одруженні іноземців із підданими Російської імперії. Весільну церемонію довелося посунути на травень.
Чому після вінчання та весільного обіду Франко з дружиною відразу ж зібрався в дорогу? Бо здогадувався про поліцейський нагляд, можливо, навіть передбачав, що крамольні тости про єднання різних частин України, символ чого гості вбачали в їхньому шлюбі, обернеться неприємностями.
Як наслідок, перша шлюбна ніч у поїзді, довге чекання на кордоні в Радивилові. І хвилювання...