49

Майже 160 літ тому, їдучи в 1847 році в село Верхівню (нині Житомирської області), до своєї майбутньої дружини Евеліни Ганської, видатний французький письменник Оноре де Бальзак (1799 – 1850) перетнув кордон Російської імперії біля Радивилова (тодішня назва – Радзивилів). Свої дорожні враження він виклав у нарисі «Лист про Київ», котрий готувався у паризьку газету «Журналь де Деба». Цей нарис ні українською, ні російською мовами донедавна не перекладався. Але побіжно його зміст був відомий мені з есе Моніки Варненської «Романтична подорож пана Оноре», із польськомовних джерел.

У черговий приїзд до Радивилова голови православної громади Парижа п. Дмитра Екчинського я розповів йому про задум перекласти уривки з “Листа”. І наступного разу він привіз ксерокопії сторінок із французького видання 1927 року (першого видання цього твору). А перекладали їх у Радивилові на моє прохання французи українського походження Жорж Лазаренко з Парижа й Ніколас де Вонарха-Варнак із-під Страсбурга, які побували тут як туристи. На себе я взяв лише літературне опрацювання начитаного на диктофон тексту. Згодом ті ж сторінки, аби перевірити себе, попросив перекласти вчителя французької мови Радивилівського загальноосвітнього ліцею Олександра Трофимюка. Відмінності були несуттєві. Коли ця книжка вже була підготовлена до друку, в Інтернеті з’явився російський переклад Віри Фільчиної. І ще раз в основному підтвердив правильність моїх тлумачень.

Перш ніж запропонувати нотатки Бальзака, хочу зауважити, що швейцарець Жане, якого письменник зустрів у готелі в Бродах, попереджав: «Ви їдете в Росію? То не відаєте, що чините, не знаєте, що ви тут більше не в Європі, а вже в Китаї, кордон Китаю починається отам у Радзивилові». І ще одне: назву цього містечка Бальзак писав як «Радзівілофф», я передаю її – «Радзивилів». Мова в пропонованих уривках йде про 31 серпня 1847 року.

Коли мчиш із Німеччини зі швидкістю голуба і все бачиш самісіньку плоску рівнину, розумієш, чому жоден розумний чоловік досі не взявся описувати ці печальні краї...

А переносишся через Карпати – і знову починаються простори, які простягаються від Галичини до Чорного моря, від Балтики до Уралу, без жодних узвищень, опріч тих, що коло Києва, найбільше із яких схоже на найвищу нашу гору Монмартр. Після виїзду з Бродів я знову потрапив у піщану заводь, обрамлену безконечними сосновими лісами, що на ній міжнародні відносини поміж Австрією і Росією виписані великою кількістю слідів, – здавалося, кожний мандрівник міг би обрати собі окремий. Повіз рухався чудово, наче морський камінець вислизаючи з-поміж соснових пнів, і за півгодини досить поквапливої їзди ми прибули на величезний майдан, схожий на паризьке Марсове поле, де з одного боку знаходилась велетенська клуня, що ховала в своїх нетрях австрійську митницю, а з другого була дерев’яна застава. Оскільки я не знав мови і нічогісінько не міг сказати моєму фурманові, то він спинився перед другою клунею, котра, поза сумнівом, слугувала за постоялий двір. Оскільки погода стояла гарна, я пішки подався через це безкрає поле до застави; на російському боці виднілися дві халабуди. Я вирішив, що там розміщаються гауптвахта й митний пост, – і не помилився.

Біля російської застави я побачив чиновника з обличчям приємним і розумним, схожого на француза з хорошого товариства, він мені вельми нагадав Жюля де Ресег’є. Бачачи багато нагород на грудях цього чиновника, я остерігався помилитися, адже не міг передбачити, що сам пан де Гаккель особисто вийде мені назустріч, однак не встиг я вклонитися, як він запитав бездоганною французькою, без жодного акценту, чи то справді я, а у відповідь на моє запитання підтвердив, що він і є пан Гаккель, начальник митниці. Хоча в Петербурзі пан Тимирязєв обходився зі мною не менш привітно й доброзичливо, на взірець того, як це вміють вищі чиновники французьких митниць, я зачудовано переконався, що радзивилівська чемність переважає петербурзьку.

Пан державний статський радник зробив знак рукою – і під’їхав розкішний чотирикінний ридван, слуги підхопили мій багаж, поклали на переднє сидіння, і ось таким чином я перетнув кордон славнозвісного Китаю, про який мені балакав швейцарець Жане.

– Передусім – обов’язки! – сказав пан Гаккель. – Пройдімо зі мною – і нехай митники займуться оглядом.

Митниця зустріла у всеозброєнні; мій сундук відкрили, в ньому заходилися нишпорити з якнайретельнішою прискіпливістю. Після цього пан Гаккель зауважив:

– Я вас лишаю на моїх людей, а сам піду попереджу пані Гаккель, вона ж надіється, що зробите їй велику приємність, заїхавши погостювати чим хата багата.

Я намагався було відмовитися, посилаючись на те, що без зупинки цілий тиждень їхав із Парижа до Радзивилова... Однак пан Гаккель запевнив мене, що слава мого імені заслонить усі негаразди мого вбрання, і тим було сказано все. Через декілька хвилин я уже входив у дерев’яний дім, яких так багато бачив в околицях Петербурга. Представлений пані Гаккель, довідався від неї, що ця пара недавно з Архангельська, де пан Гаккель упродовж десяти літ очолював тамтешню митницю . Ось що таке Росія: тут ти за одну мить переносишся із крижаного клімату в південні краї.

Розповідали, що православний єпископ з Іркутська, переведений на Волинь, невдовзі й помер, уражений немилосердною спекою. Коли наставала зима зі своїми двадцятьма градусами, він воскресав, зате влітку мусив відсиджуватися в погребі. Пан Гаккель повідав, що його попередник пішов на місце Тимирязєва в Петербург, а той став членом Державної ради, і те доставило мені чималу радість, бо я бажав тільки гараздів цьому доброму й неперевершеному шефові страхітливих нишпорок усього Петербурга. Пан Гаккель виявився не тільки розумною від природи, а й високоосвіченою людиною; що стосується трапези, то вона своєю вишуканістю нагадала мій останній обід у Франції, в Тіллє у Верона, – розкішшю усього того, чим хата багата. Там були першосортні вина, риба велетенських розмірів, вишукана дичина. Після від’їзду з Парижа я вперше обідав як слід, чи міг я уявити, що цю можливість нададуть мені в такому крихітному містечку, як Радзивилів!

При назві «містечко» в уяві французів постають будинки, вулиці, громадські заклади, але Радзивилів – то лише купа дерев’яних халуп, які досі тримаються на ногах винятково завдяки спеціальній ласці провидіння щодо Росії. Жодного метра бруку, всі вулиці з утоптаної землі.

Я пояснив свої утруднення панові Гаккелю, і той з чарівною люб’язністю обіцяв усунути всі перешкоди. Він виділить у моє розпорядження одного зі своїх слуг, який платитиме замість мене на поштових станціях, – за чесність його він ручається. Коли вже замріла змога безперешкодно дістатися Бердичева, я відчув, що оживаю, і затухаючі тривоги остаточно влягаються, і звивистості подорожі випростуються, – і то завдяки чудесному способові, бо саме той чоловік, котрого бачив із Парижа почварою, повернув мені самовладання, веселість, балакучість, і я приборкав свою втому, котра було вже сягнула пароксизму. Однак добру настроєність притлумив своєю непоступливістю поштмейстер, який, не мавши офіційного паперу для поштового дозволу, не бажав дати бодай рукописного. Ніщо не могло його похитнути; він прийшов до мене з поясненнями, бо відчував сум’яття, що не може нічого вдіяти супроти існуючих правил. Уже два місяці він вимагає бланків, але так їх і не отримав. У цьому епізоді – весь суспільний дух Росії.

... Усі приготування скінчилися щойно до одинадцятої ночі; так я застряв на вісімнадцять годин у Бродах і Радзивилові, які, проте, виявилися все-таки з користю використані завдяки пані Гаккель і її салону, де гуртується тамтешнє начальство. Влада тих, хто очолюють наше митне управління у Франції, не може зрівнятися з владою пана Гаккеля з Радзивилова. У його віданні – 150 льє кордону, переданого під контроль політичний та комерційний, у його віданні ціла армія чиновників. Його платня – сорок тисяч франків, підлягає він київському генерал-губернаторові, кому мені порадили представитися. Цей генерал-губернатор дуже знаний, генерал Бібіков керує Волинією, Україною, Поділлям і частиною Білорусії (так у тексті нарису. – В.Я.), яка за територією більша Франції. Уже цей перший погляд відкриває велич Росії, де все має колосальні пропорції.

Я відбув із Радзивилова, переповнений отриманою добротою, досхочу напоєний бездоганним чаєм, діставши від самого пана Гаккеля подушку, щоб пом’якшити тряску кибитки, якою далі їхатиму. Уявіть собі, що волоктися кибиткою чи чотирикінно – тут без різниці. Цей повіз із дерева й очерету, що його тягнуть із швидкістю локомотива, відбиває на ваших кістках усі нерівності путівця з жорстокою правильністю, ти стрибаєш мов стриножений, падаєш на сіно, фурман зовсім тим не переймається, його діло їхати, а твоє – триматися. Одного разу цар, отак мандруючи, лишився на дорозі; фурман, доїхавши до поштової станції, де перепрягають коней, озирнувся: нема царя; цар, який звалився в сніг, був знайдений по дорозі, він не сердився на візника.

І ось тепер, із швидкістю попхнутий у незвідані поля, я їхав у кибитці поруч незнайомця, якому дали тридцять два рублі сріблом для потреб подорожі, вирахуваних поштмейстером Радзивилова. Ніч була чудова, небо скидалося на блакитне напинало, прикріплене срібними цвяхами. Ця глибока самотність, ця пустеля оживлювалася дзвіночком, який завжди подзвонює на кінській шиї, і та монотонна нота кінець кінцем ставала чимось несказанно-принадним. Які задуми я втілив! Минуло рівно вісім днів, як вечеряв у Верона в Тійє і всі кепкували наді мною, довідавшись, що вирушаю до Києва, розташованого за 800 льє від Парижа. А то ж різниця: їхати з Парижа до Гонеса (містечко під Парижем. – В. Я.) зовсім не те, що з Радзивилова до Дубна. Я минав соснові чорноліси, щомиті думаючи: ось-ось наш човен розіб’ється об пеньки, залишені російськими селянами при самій землі; але селянин, котрий мене супроводжував, усе добре бачив у пітьмі. Це була одна з найпрекрасніших ночей, які я провів під час подорожі. Не можна уявити собі тих чарів, якими втішався, їдучи незнайомою пустелею із швидкістю голуба. Душа мов витанцьовує танець дервішів під вигравання дзвіночка, і той ритм допомагає піднестися до величних мріянь.

Нарешті, опів на третю ми дісталися Дубна; мене висадили у дворі поштової станції. Бувши впевненим у моєму провіднику, я кинувся на диван, твердий, наче табірний лежак, і отоді заснув уперше за дев’ять днів, і спав сном немовляти, сном знеможеного борця, тим сном, який не здатна перервати й гарматна стрілянина. Уранці поліцмейстер, справжній росіянин у парадному мундирі з хрестами, під’їхав до станції у кареті, запряженій четвіркою, і застав мене за кавою. Подорожня була мені виписана з дотриманням усіх необхідних церемоній. Поліцмейстер, колишній гвардійський офіцер, дуже жалкував, що я кваплюся: дружина його була б щасливою почастувати мене сніданком, я обіцяв заїхати до неї на зворотному шляху і о десятій ранку вирушив далі з твердим наміром примусити фурманів везти мене так само швидко, як возять імператора, тобто зі швидкістю тридцяти верст за годину. Заради цього я був готовий не шкодувати копійок на чай. Завважте, свого я досяг. Якби не обов’язок постійно гайнувати час на поштових станціях, міняючи коней, я здолав би сто льє за п’ятнадцять годин, однак на кожній станції мені доводилося затримуватися на півгодини, а вночі навіть на три чверті години. Потрапити на Україну! – я не просто хотів, я жадав цього...

...Що я бачив досі, – було ніщо. Це пустеля, море збіжжя, прерії Купера з їх тишею. Тут уже починається українська земля, земля чорна й жирна, якої ніколи не угноюють і де завжди сіють.

Дев’ять листів

Перед від’їздом із Парижа він відвідав російського повіреного в справах М. Д. Кисельова, отримав від нього рекомендаційну записку до начальника радзивилівського митного округу. На той час ним був Павло Францович Гаккель. У результаті знайомства, що зав’язалось, виникло листування, часом ділове, часом приятельське, викликане добрими стосунками Бальзака із самим Гаккелем та членами його родини. Гаккель залишив військову службу в чині полковника і був призначений до митного відомства. Він був начальником митного округу, спершу - архангельського, а з 1847 року - радзивилівського.

Відомий колекціонер автографів Бальзака Шпульберк де Лованжуль наприкінці XIX ст. звернувся до сина Гаккеля – голови кавказького цензурного комітету Михайла Петровича Гаккеля, що мешкав на той час у Тифлісі, з питанням про долю листів відомого французького романіста до його батька. 22 жовтня 1891 року М. П. Гаккель надіслав Лованжулю 9 листів – автографів Бальзака з проханням повернути йому лише один лист, а з решти восьми – копії. Це прохання, звичайно, було виконане.

Переклад листів мною здійснено з дослідження Л. Гроссмана “Бавьзак в России” //Литературное наследство. - Т. 31-32. - М., 1937. . -C. 337-344.

Верхівня, 15 вересня (франц. стиль) (1847р.)
Вельмишановний добродію, відсилаючи вам солдата, якого ви мені відрядили, я не можу не висловити вам глибокої вдячності за турботи про мене, і зокрема за послуги, зроблені для мене цим молодиком. Без нього мені не зробити б і кроку. Я дуже втомив його, а тому взяв на себе сміливість надати йому один день відпочинку; на жаль, я рішуче не мав змоги написати вам у день свого приїзду. У Франції кажуть: тягтися на чотирьох конях, а я тягнувся в кибитці, що одне й те ж. Я, зрозуміло, вважатиму за щастя подякувати вам особисто на зворотному шляху, але мені хочеться вже тепер висловити вам свою вдячність і сказати, що мандрівка, яка почалася під вашим люб’язним заступництвом, пройшла досить благополучно.
Зробіть ласку, вельмишановний добродію, засвідчити моє шанування вашій дружині, вклонитися від мене пречудовому майорові і прийняти висловлення найкращих почуттів, із котрими маю честь бути вашим вельми зобов’язаним слугою.

О. де Бальзак.

ПРИМІТКА. У дорожніх нотатках, названих «Лист про Київ», із приводу згаданого в листі молодика Бальзак занотував: «Я пояснив свої утруднення п. Гаккелю; з чарівною люб’язністю він обіцяв мені усунути всі перепони: він давав у моє розпорядження одного зі своїх слуг, який платитиме замість мене на станціях і за чесність якого він ручався».

Париж, 22 серпня 1848 p.
Ласкавий і прелюб’язний генерале, я отримав дозвіл повернутися на Україну – і через ваш кордон. Два дні тому граф Орлов сповістив мене, що вам надіслане відповідне розпорядження. Прошу вас, як і раніше, не відмовити мені у вашій чарівній люб’язності; зрозуміло, я не зловживатиму, як тамтого разу, завдаванням вам клопотів, пов’язаних із моєю мандрівкою, бо цього разу граф Мнішек, повідомлений мною, приїде з Вишнівця у Радзивилів зустріти мене. А від вашої доброти я чекаю ось чого. У нас тут великі утруднення з прислугою, і я пускаюся у мандрівку цього разу зовсім один із Парижа до Бродів, і хоч я і маю намір мандрувати з максимальною швидкістю, але буду затримуватися на кожній залізниці через багаж, – я ж не знаю й слова по-німецькому, адже витратив усе життя на вивчення французької, якою починаю писати досить пристойно. Тим-то я опломбував свої речі на тутешній паризькій митниці і відправив іх у Радзивилів до запитання на митниці, доручаючи їх вам і вам адресуючи, щоб вони збереглися у належному місці до мого приїзду.
Отже, через декілька днів я буду мати задоволення побачити вас і вашу дружину. Жахливий гуркіт нашої революції, яка всіх нас розорила, заглушив плітки французької преси з приводу моєї останньої мандрівки, і я думаю, що цього разу мені вдасться зберегти дорогоцінний привілей інкогніто. Мені хочеться розповісти вам багато про що. Не знаю, що станеться із Францією; якщо так триватиме, вона перетвориться на російську провінцію. Зараз, коли я пишу вам, готується жахливий поєдинок в Установчих зборах, і якщо я не покваплюся негайно від’їхати, – хтозна, чи збережеться за нами потім свобода пересування. Я прямую в Росію у пошуках шматка хліба й спокою. Росія тепер моя кохана, а Франція – законна дружина; за прикладом багатьох чоловіків, я частіше буватиму в коханої, аніж у дружини. Мій багаж складатиметься із трьох-чотирьох укладок, я забираю з собою лише необхідне для життя, та ще в’язанку наукових книг, котрі я відішлю вам для направлення у київську цензуру. На цих в’язках є такий напис: «Для п. генерала Гаккеля, начальника прикордонної варти, на митницю, до запитання». У чеканні, що я буду мати задоволення бачити вас і особисто висловити свою повагу вашій дружині, прошу вас нагадати їй про мене і прийняти палке почуття вдячності, з яким маю честь бути в(ашим) н(айближчим) і п(окірним) (слугою).

де Бальзак.
Мене знову рекомендували вашому генерал-губернатору; він запитував в одного з наших друзів, коли я приїду. Холера не лякає мене, сподіваюся, вона не насмілиться зазирнути у ваш дім.

ПРИМІТКИ. Граф Юрій Мнішек - зять Евеліни Ганської, жив у своєму маєтку в Вишнівці (нині село Тернопільської області). Плітки французької преси все-таки були. Одне з видань, зокрема, повідомляло, що Бальзак залишив Францію заради Росії «де лютує холера, і - що гірше того - в люту зиму... і – що жахливіше того – щоб одружитися».
Холера сильно зачепила Радивилів у 1831 році. Тоді померло 637 чоловіків і 364 жінки. У 40-і роки епідемія давалася взнаки не надто відчутно.

Верхівня,, 8 жовтня 1848 p.
Прелюб’язний і ласкавий п. Гаккель, прошу вас виявити мені ще одну люб’язність. Якщо міністр фінансів дасть дозвіл на мій багаж, дозвольте мені не повертатися у Радзивилів, бо я, зізнатися, дещо настраханий надмірними видатками, які викличе цей переїзд і які перевищать витрати на мандрівку з Парижа до Радзивилова. Оскільки я ділив їх із графом Мнішеком, моя мандрівка обійшлася у 220 франків; а якщо їхати одному, поїздка у Радзивилів в один тільки кінець обійдеться удвічі дорожче. Мені потрібно перевезти багаж, який не вміститься в одну кибитку, і ця тисяча франків складе тим обтяжливішу для мене витрату, що я повинен ще з’їздити до Києва представитися генерал-губернатору. Це жахлива річ, запевняю вас, при нинішньому фінансовому становищі Франції. Ви такі добрі, такі уважні до мене, що я сліпо покладаюся тут на вас. Якщо, із дозволу міністра, буде одержано пропуск через митницю і можна буде вислати мені мої речі, не відкриваючи трьох укладок, то ви дали б мені велике задоволення, повідомивши про те, і я був би щиро вдячний вам.
Якщо ж ви не можете зробити цього, тоді викличте мене до Радзивилова, і невелика грошова прикрість буде винагороджена задоволенням бачити вас, так само, як і добру та чарівну пані Гаккель, котрій я тут засвідчую моє найнижче шанування. У разі, якби ви змогли пощадити мій гаманець, гай-гай, вельми схудлий за час революції, я приєдную тут лист для російського консула, який отримає у Гальперіна в Бродах необхідні кошти для оплати накладної; просячи його про цю невелику послугу, я роз’яснюю йому, як відправити в Бердичів ці три укладки. Я, зрозуміло, почекаю на вашу відповідь, перш ніж їхати до Києва, бо якщо міністр, понад сподівання, не погодиться на пропуск мого багажу, що дозволило б вам виконати моє прохання, я виклопочу в Києві дозвіл відправитися до Бродів за своїми речами. Я ледве спочив від довгої й втомливої дороги, і ця поїздка на кордон виснажила б мене остаточно. Отож я цілковито у ваших руках. А тому надіюся, що, коли міністр поставиться до мене прихильно, ви будете настільки добрими й звільните мене від трат і втомленості. У всякому разі, знаючи ваше дружнє ставлення до мене, я цілком покладаюся на вас. Прийміть заздалегідь мою вдячність, а також глибоке шанування за вашу попередню люб’язність і запевнення в повазі, яку відчував і завжди відчуватиму до вас.

В(аш) н(айнижчий) і п(окірний)слуга де Бальзак. Моя адреса: у Верхівцю, коло Бердичева.

ПРИМІТКИ. Російським консулом у Бродах був Едуард Георгійович Краузе, із яким Бальзак познайомився ще під час першої поїздки, в 1847 році, занотувавши про нього в “Листі про Київ”: “Я зустрів у російському консулі в Бродах людину вельми люб’язну, таку, як майже всі російські посадові особи за кордоном». Деякі посилки з Парижа письменник доручав надсилати на адресу: «п. де Бапьзаку, в Броди, банкірський дім Гальперін і сини». Цей банкірський дім, який, за словами Бальзака, «царствував у Бердичеві», мав у Бродах відділення.

Верхівня, 12 жовтня 1848 p.
Прелюб’язний та ласкавий п. Гаккель, я не надіслав вам ключі разом із першим листом тільки тому, що не знав, як це зробити і, не знаючи тутешніх законів та звичаїв, боявся порушити існуючі правила. Але відразу ж після одержання вашого листа я надіслав ключі в Бердичів Зільберштейну, і тепер, завдяки вашій обіцянці, я спокійний. Не знаю, як дякувати вам за добрий лист, який служить для мене свідченням дружби, котра примусила б мене полюбити Росію, якби в мене й без того не було стільки підстав відчувати сердечну прив’язаність до неї. Що за країна, де можна знайти людину такого серця, як ваше, людину, що поєднує і розум, і витонченість з умінням робити послуги? Не думайте, що я відмовляюся від задоволення бачити вас і провести день у колі вашої сім’ї. Ми старі друзі, і я можу зізнатися вам, що, на щастя для мене, мені суджено часто їздити з Радзивилова до Парижа і назад, і тому, якщо не дорогою з Парижа, коли я дуже кваплюся до своїх друзів, то принаймні повертаючись, я зможу винагороджувати себе за прикрощі, спричинювані розлукою з ними. У супротивному разі ви б не любили мене. Ви надто знаєте життя і розумієте, що почуття вимагають взаємності. ‘ Отож цього разу я шлю вам письмову вдячність за турботи. Не знаючи, коли я буду в Парижі, хочу виконати обіцянку, дану пані Гаккель; вона дала мені надзвичайне задоволення, прихильно відізвавшись про мої твори, і я уже вжив заходів, щоб їх надіслали в Броди до п. Краузе. Через неуважність я забув згадати про це у своєму останньому листі і сподіваюся, що, незважаючи на затримку пересилки, пані Гаккель матиме повного Бальзака до нового року. Якщо я допоможу вам цим скоротати декілька зимових вечорів, то тим самим, перебуваючи душею з вами, почну розплачуватися за вашу доброту. Я сподіваюся, що ви не відмовите в ласці передати п. Давидову, що одна з моїх трьох укладок із речами, найважливіша, зачинена на два замки, забита на додачу кришкою на цвяхах; а тому по відімкненні ключами кришку слід підважити долотом – і обережно. У другій укладці, із взуттям і різними згортками, три чи чотири мої палиці, покладені впоперек: з огляду на коштовність набалдашників прошу вас наказати якомога краще вкласти їх, щоб вони не поламалися, бо, строго кажучи, їм там не місце. Тисяча вибачень за ці маленькі, але дуже потрібні подробиці, якими, однак, я більше вам не набридатиму, тому що незбагненне запізнення диліжансів примушує мене відмовитися од відправки речей цим шляхом, і надалі я вже не розлучатимуся з ними. Ось уже місяць, як весь мій багаж складається з невеличкого дорожньою мішка, що з ним я приїхав, і ви не можете собі уявити всіх моїх бідувань. Якщо б розповісти вашому міністрові фінансів, що я засуджений франтувати весь час в одних і тих же панталонах, він надіслав би дозвіл швидше, бо подібне покарання не значиться у жодному з відомих кримінальних кодексів.
Будьте ласкаві попросити п. Краузе, перш ніж платити за накладною, пересвідчитися, що всі три укладки в цілості, адже спізнення вкрай непокоїть мене; передайте йому тисячу вдячностей і не забудьте попередити його про посилку, котру він отримає для пані Гаккель. Передавайте вашій дружині моє глибоке шанування і прийміть вислів сердечної поваги, з яким я маю честь бути в(ашим) н(айнижчим) і п(окірним) слугою.

де Бальзак.

Верхівня, 20 жовтня 1848 p.
Прелюб’язний і ласкавий п. Гаккель, тисячі вибачень за всі завдані вам клопоти. Але не впадайте у відчай і потерпіть ще трохи, Я написав міністру, просячи про зміну всіх його розпоряджень на безумовний дозвіл пропуску моїх речей після відкриття укладок; я пояснив йому, що поїду в Петербург і Москву лише через декілька місяців і не можу обходитися без речей. Таким чином, затримка не міняє нічого, але попросіть п. консула повідомити торговому дому, який повинен одержати мої укладки в Бродах, щоб вони написали в Краків і у Львів, і щоб написали якнайшвидше. Нарешті, якщо ви здійснюєте об’їзд, прошу вас сказати п. Краузе, щоб почекали вашого повернення і щоб представили мої укладки на вашу митницю, бо знадобиться добрих три тижні, поки міністр отримає мій лист і поки відповідь надійде в Радзивилів. Тепер я добре обізнаний у митних порядках і іншим разом захоплю із собою слугу, щоб більше не розлучатися зі своїми речами. Прийміть висловлення моїх дружніх почуттів і передайте вашій дружині і дочкам шанобливий уклін в(ашого) н(айнижчого) і п(окірного) слуги, що ним має за честь бути

де Бальзак.

Верхівня, коло Бердичева, 27 листопада (1848 p.).
Прелюб’язний і ласкавий п. Гаккель, отже, ви кладете край моїм митарствам, які стають нестерпними, бо я більше не в силах ходити в дорожньому одязі! Міністр листом довіряє вам відкрити мої речі і передбачає навіть випадок, якщо в мене виявляться заборонені предмети: він доручає вам відправити список, щоб він міг винести рішення. Але, благаю вас, тепер, коли я перебуваю у ваших руках, напишіть міністру, що мої укладки не містять у собі нічого, крім повсякденних речей, і відправте їх на Бердичів. Тим самим ви дасте мені можливість працювати, пристойно вдягнутися й благословляти вас. Сподіваюся, що ви повернулися з об’їзду в доброму здоров’ї і що зможете врятувати мене від подальших очікувань, бо, якщо знадобиться ще звернення до п. Вронченка, краще залишити все в Бродах, оскільки на відповідь від нього потрібний буде цілий місяць. Заздалегідь дякую вам за ваші послуги, але впевнений, що рано чи пізно побачу вас особисто. Міністр милостиво передав усе на ваш цілковитий розсуд! Будьте ласкаві висловити мою глибоку повагу вашій дружині та милим дочкам і прийміть висловлення найжвавішого визнання і всіх почуттів, із якими маю за честь бути вашим найнижчим і покірним слугою. де Бальзак.

Верхівня, 6 грудня (1848 p.)
Прелюб’язний і ласкавий п. Гаккель, складаю вам тисячу подяк за вашу доброту і запевняю вас, що вона принесла свої плоди: мої речі зі мною, особливих пошкоджень немає. Тільки лампа зовсім розбита, але я випишу іншу і виклопочу у міністра дозвіл на ввезення. Я отримав лист від мого видавця з повідомленням, що вам надісланий на адресу п. Краузе в Бродах примірник мого Повного зібрання творів, який я прошу вашу дружину прийняти. Посилка перебуває в дорозі. У ній є, крім того, наукова праця і дві книжки для мене, які я просив би опломбувати для цензури в Києві і при нагоді відіслати мені. Я вважатиму за щастя першого ж разу, коли буду проїздом у Радзивилові, зробити на кожній книжці невеличку згадку про підношення; то авторський привілей, і мені хотілося б скористатися ним у цьому разі.
Передайте, будь ласка, моє глибоке пошанування вашій дружині, нагадайте про мене панночкам і прийміть висловлення сердечної поваги, з якими я маю за честь бути в(ашим) н(айнижчим) і п(окірним) (слугою).

де Бальзак.

ПРИМІТКА. Бальзак дотримав слова і в 1850 році на кожному томі написав: “Панові Гаккелю на знак поваги від автора” (про це згадував син Гаккеля в листі до збирача автографів Шпульберка де Лованжуля 22 жовтня 1891 p.).

Верхівня, 22 грудня (3 січня 1849 p.)
Прелюб’язний і ласкавий п. Гаккель, будьте настільки люб’язними засвідчити п. Краузе мою вдячність за його турботи, поки я не зможу сам що-небудь зробити для нього. У вас є, наскільки мені відомо, «Людська комедія»; для мене повинні прийти два примірники додаткового тому й том Віка «Споруди». Я волаю до вашої доброти і прошу вас опломбувати ці книжки для цензури і відіслати мені сюди. Але я просив би вас почекати з цією посилкою, бо буде ще й друга. З Парижа мені повинні надіслати великий «Словник природної історії» для графа Мнішека і воднораз дві залізні коробки із шоколадом. Тоді п. Краузе міг би об’єднати ці дві посилки - ту, котра прийшла, і ту, котра прийде, і переслати іх мені через посередництво контори Гальперіна, який, безперечно, має мою фактуру в Радзивилові.
Пробачте, що я докучаю настільки високій посадовій особі, як ви, подібними дрібницями. Але я бачу у вас не начальника прикордонної варти, а доброго й відмінного друга. Мої тутешні друзі були зворушені тим, що ви жалкували з приводу неможливості заїхати сюди; ви і ваша родина були б зустрінуті сердечно, бо мої друзі вважають, що хто зобов’язує мене, зобов’язує їх самих; вони безмежно вдячні вам за те, що ви поставилися до мене, як поставилися б вони самі. Вони завжди залишаються вдячні вам, їм казали так багато похвального про пані Гаккель, що вони вже знають її. Передайте ж їй моє глибоке й сердечне шанування та прийміть мої побажання, щоб ви і ваша родина були в гарному здоров’ї і щоб усе йшло за вашим бажанням. Прийміть подяку і дружні почуття, з якими я маю за щастя незмінно лишатися в(ашим) н(айнижчим) і п(окірним) (слугою)

де Бальзак.

ПРИМІТКА. З приводу книжки Віка про гідравлічні розчини та бетони, потрібної при зміцненні ставкових запруд у маєтку Ганської, Бальзак писав із Верхівні своїй матері 26 жовтня 1848 року: “Попроси Суверена придбати її (книжку - Авт.) за мій рахунок і переслати мені через контору диліжансів: потрібно отримати пломбу на цю книжку в радзивилівській митниці і подати до київської цензури».

Верхівня, 3/15 лютого (1849 p.).
Прелюб’язний і ласкавий п. Гаккель, спасибі вам за добрий та милий лист, що його я отримав кілька днів тому; прошу вас не забути про мене при зустрічі з пречудовим п. Краузе. «Словник природної історії», котрий я чекаю, може бути надісланий мені раніше, ніж наприкінці березня, бо останній том з’явиться в лютому, тобто через два тижні. Але мені послали цукерки, про які я казав вам, разом з іншими книжками і вклали пару щипців, зажаданих мною як зразок, аби налагодити в Росії це виробництво. Справді, цей предмет тут у такому занедбанні, що я не зміг знайти його ніде, а ремісники, незважаючи на всі пояснення, навіть не збагнуть, що то таке. У Росії нема камінів, а тому, ймовірно, немає й митної заборони на цей цілком незнайомий прилад; ось чому я вважав за обов’язок доставити вам взірець. Можливо, я помиляюся, але розраховую на вашу доброту й сподіваюся, що ввезення у Росію цієї дивовижі не буде заборонено. Коли прийде ота друга посилка, чи не погодитеся ви опломбувати всі книжки, щоб я відіслав їх, за прикладом попередніх, у київську цензуру і вийняти з тієї посилки дві коробки та щипці, попросивши радзивилівського представника Гальперіних надіслати пакет якомога швидше в їх контору до Бердичева на моє ім’я, оскільки цукерки врешті-решт можуть пропасти. Цей пакет також адресований у Броди п. консулові; прошу вас висловити йому мою подяку за всі турботи й люб’язності щодо мене, поки я не зможу особисто засвідчити йому своєї вдячності. Знайомством із ним і його добрими послугами я почасти зобов’язаний вам; але як іще поєднати з цим те, що я вже відчуваю у серці до вас!
Сподіваюся, що ви будете ласкаві передати вашій дружині запевнення у моєму пошануванні і нагадати про мене вашим дочкам. Боюся, як би пані Гаккель не розцінила «Людську комедію» як грубий шарж. Скажіть їй, що це в невеликих дозах прекрасна отрута, яка стає опіумом, якщо дозу збільшують. Дім Гальперіних оплатить усі витрати в Бродах і Радзивилові; я домовився з ним тут. Запитання до митниці: чи обкладають у вас скрипки? Я чекаю прибуття двох-трьох скрипок, вони призначаються для подарунка. Чи візьмуть із мене за право ввозу? Як чинять у вас із королем інструментів? Дозвольте надіслати вам тисячу висловлень дружби й засвідчити свою сердечну вдячність.

де Бальзак.