Як колишнього начальника Радивилівського митного округу запідозрили у зв’язках із декабристами
Граф Яків Миколайович Булгарі, як свідчать матеріали Інтернету, був призначений начальником митного округу в прикордонний Радивилів у 1813 році. Але не зумів налагодити відповідних контактів із волинським губернатором В.К.Гіжицьким – чи то виявив непослух, чи не забажав ділитися нелегальними прибутками з контрабанди... Одне слово, недовго випало йому пожити в Радзивилові – уже в 1817 році був звільнений у відставку з чином дійсного статського радника.
Далі керував справами графині Ганни Родіонівни Чернишової, жив в Одесі, мав тут великий будинок (на місці теперішньої будівлі економічного університету). У цьому домі зустрічалися члени грецької національно-визвольної організації «Філіки Етерія», оскільки рід Булгарі походив із Греції, хоч мав і татарське коріння. Збиралися в цьому домі й майбутні декабристи. Саме тут і були заарештовані декабрист Микола Якович Булгарі, його дядько Спиридон Миколайович Булгарі (брат Якова Миколайовича), двоюрідний дядько Андрій Юрійович Булгарі. Був притягнутий до слідства й Яків Миколайович Булгарі (24 грудня 1825 р.), колишній радивилівський митний начальник, адже до того вже мав політичні неприємності – проходив по слідству в справі грецьких патріотів.
Нагадаємо: виступ декабристів стався після смерті Олександра І: в Петербурзі – 14 грудня 1825 р., у Чернігівському полку – 29 грудня – 3 січня. Російські дворянські революціонери вимагали відміни кріпосного права, встановлення унітарної республіки або конституційної монархії з федеративним устроєм. Після розгрому руху до слідства було притягнуто 579 чоловік. Шестеро з них повісили, 121 відіслали на каторгу й на поселення в Сибір. Легко зрозуміти, що навіть підозра в причетності до декабристів нічого доброго не віщувала. Наприклад, Борис Андрійович Бодиско-перший, як установило слідство, не був членом таємного Північного товариства, але за участь у виступі на Сенатській площі потрапив до казематів Петропавловської і Ревельської фортець, з лейтенанта флоту був розжалуваний у матроси і відправлений рядовим на Кавказ, де й загинув під час походу проти горців. А Борис Андрійович Бодиско-другий, також розжалуваний у рядові, був кинутий на придушення Польського повстання. Багато хто з декабристів опинився й на Волині, де ситуація у зв’язку з цим повстанням була дуже неспокійна.
Яків Миколайович Булгарі пережив немало хвилювань після того, як був заарештований у Харкові й доставлений у Петербург на міський караул, а затим переведений у Петропавловську фортецю (у супровідному документі значилося: «Графа Якова Булгари посадить под строжайший арест по усмортению вашему»). Утримували його в будинку №12 Олексіївського равеліну, звідти за станом здоров’я перевели у Військово-сухопутний госпіталь (16 січня), потім випустили з підпискою про невиїзд із міста до закінчення справи. Очевидно, якоїсь вини за графом не довели, тож згідно з царським наказом від 9 червня 1826 року Булгарі звільнили від відповідальності з оправдальним висновком, видавши так звані прогінні гроші.
Та вже ж пережите позначилося на подальшій долі: помер Яків Миколайович через два роки, 4 серпня 1828 року в Ромнах. З біографії колишнього начальника Радивилівського митного округу відомо також, що був одружений на Єлизаветі Михайлівні Кричулеско, мали з нею чотирьох дітей: Матвія (1807 р.н.), Єлизавету й Марію (1808 р.н.) та Софію. Дочки згодом вийшли заміж за військових.
Брат Якова – Спиридон Булгарі за причетність до декабристського руху був закований у кайдани, за недонесення цареві про наявність таємних організацій (сам до членів їх не належав) утримувався в Петропавловській фортеці два місяці, а згодом за «височайшим» велінням був висланий за кордон – із забороною повертатися в Росію. Жив на острові Корфу, де й народився. Звертався з просьбою про повернення в Росію ( в 1850 р.), однак йому відмовили.
Цікавий і такий факт: про виступ декабристів не з переказів, а з особистих вражень знав ще один начальник Радивилівської митниці – Павло Францович Гаккель, відставний полковник, який потрапив у наше місто в 1847 році, незадовго до того, як йому випало познайомитися й заприятелювати тут із французьким письменником Бальзаком. У чині поручика в 1821 році Гаккель потрапив у петербурзький лейб-гвардії Семеновський полк, у якому царський уряд якраз проводив переформування після організованого ним заколоту в жовтні 1820 року. У подіях 14 грудня 1825 року цей полк участі не брав, але, перебуваючи в Софійських казармах, Гаккель зацікавлено прислухався до повідомлень із Сенатської площі. Мало того, вів записи, які становлять інтерес для дослідників повстання декабристів. Ці нотатки друкувалися в 1927 році («Летопись занятий постоянной историко-археографической комиссии за 1926 год», Ленінград).
Ось так події у тодішній столиці Російської імперії знайшли відгомін в історії нашого краю.