Радивилівські легенди (на головну)

 

Тетяна Лемещук

 

Приміське село

 

 

Цьому чепурному селу, що розташоване біля Радивилова на півдні Рівненщини і вже сприймається як передмістя, понад 450 років. Легенда розповідає, що тутешні поля купив землевласник Олександр з Коритного, якого шанобливо іменували паном Коритенським.

Причому на торги поїхав не з грішми, мав при собі пару гарних псів, що йому подарував родич, привізши їх з-під самого столичного Вільна. Подейкували, що породи собаки рідкісної – і в мисливстві придадуться, і при дворі втіха…

Не дивно, що й на земельних торгах продавець пан Батковський накинув оком на гарних псів. Недовго й торгувалися – вдарили по руках. А Коритенському земля не для ріллі потрібна – аби ще дати раду тій, що біля Коритного, Хотина, Гоноратки. Ось поряд містечко з високим земляним валом та захисним дерев’яним частоколом, усе більше охочих тут оселитися, міський управитель навіть привілей оголосив, що новоприбульці на десяток літ будуть звільнені від усіляких податків, аби лиш врешті-решт припиняли галайдати по світу.

А вільної землі в містечку нема, треба за валами закладати халупи, на слободі. Ось вам у пригоді й земля пана Коритенського – не за спасибі, ясна річ. Через трохи часу відкупили частину її пани Андрій Русинович з братом Семеном, теж пропонують новоприбульцям: селіться, платити будете збіжжям, та молоком, та мясом, як надбаєте господарку.

Хата до хати – почало рости поселення. А міщани, знаючи, за якими умовами було куплено поля, говорили: «Приходили люди з Опаріпес», себто з села, закладеного «о парі псів» – «при парі псів». Дійшло до судових позовів за межу – вже і в документи Луцького замку, де розглядали такі сутяжницькі справи, зважили за прийнятне записати: «городня (маєток) Олександра з Опаріпес Коритенського», «городня Андрія Русиновича і його брата з Опаріпес і Немирова». Немирів – можливо, то нинішня Немирівка, а може – й колишня назва Радивилова, бо Ради виловом містечко почало називатися тільки після 1564 року.

У середині дев’ятнадцятого століття в Опарипсах уже понад було півтори сотні дворів і близько 1100 чоловік. Ще з початку вісімнадцятого віку тут мали свою церкву Собору Пресвятої Богородиці, при ній сформувалося кладовище.

Опарипси зберегли свою назву дотепер, для місцевого населення вона вже не звучить незвично, хіба заїжджі артисти іноді пожартують, обігравши семантичне значення слова, що саме проситься у відповідний контекст.

 

Hosted by uCoz