Радивилівські легенди (на головну)

 

Надія Мельник

 

Криниця

 

Ось як святкували  Йордана у Хотині (недалеко від Радивилова) піввіку тому.

Десь о 12 годині ночі розпочиналася служба Божа в церкві. Близько 4 години ранку люди з обра­зом, хоругвами, свічками на чолі із священиком Дмитром Лозов’юком вирушали до кри­ниці для освячення води. Ще напередні свята дорослі хлопці  вирубували з льоду великий хрест, витягали його з води, обливали буряковим квасом – і він набував гарного малино­вого кольору. Робили з льоду і престол. А коли бували такі ро­ки, що вода не замерзала, прокладали до середини кри­ни­ці мостика.

Криниця мала круглу форму. Посередині був острівок. На ньому завжди сто­яли священик, хористи, а кру­гом кринички – всі парафія­ни. Після відправи освячувалася вода, опусканням хреста з па­лаючими свічками. Бували ро­ки, що у цей момент випускали в небо голубів, стріляли з руш­ниць. Іноді знаходилися сміль­чаки, що окуналися в воду, а потім швидко одягалися, щоб не застудитися. Після освячен­ня люди наповнювали свій по­суд водою і поверталися додо­му. Хрещенську воду зберігали цілий рік і використовували для «здоров’я і видалення злих сил.

Криниця в минулому являла собою берегове джерело. По­селяючись поблизу, люди об­клали його цямринами – і воно слугувало за криницю. Та роки минали. Село змінювало своє лице. Була прокладена нова дорога. Із так званого Грудка люди почали переселятися ближче до дороги (вище на пів­ніч), а заодно і копати ко­ло­дязі на подвір’ях. Облюбова­на колись життєдайна криниця залишилася в березі одино­кою.

З часом у Хотині був збудова­ний спиртзавод. Для охолод­ження труб потрібна була хо­лодна вода. Найкращим варі­антом виявився такий: подавати воду від криниці. За наказом па­на Свєшникова джерело розширили і про­копали, від нього ровом пустили воду.

У Першу світову війну завод був знищений, а криниця-копанка з острівком посередині стала слугувати для освячення води. Були роки, ко­ли криниця дуже повноводи­лась. Їі води виходили з бере­гів і затоплювали сінокоси, го­роди. Люди почали закидати дже­рела. Деякий час на острів­ку тієї криниці була навіть сіль­ська лазня.

Сьогодні крини­ця потребує допомоги. Хочеть­ся вірити, що освячене роками джерело не замулиться, а на­повнить своїми водами для  ра­дості й краси викопаний чотири десятиліття тому ставок.