–адивил≥вськ≥ легенди (на головну))

 

¬олодимир ящук

 

ѕТ¤нка р≥чка

  

  ѕ≥д к≥нець липн¤ 1920 року будьон≥вц≥, проган¤ючи польських жовн≥р≥в, захопили село ’отин, к≥лометр≥в за 20 в≥д –адивилова.

  ≤ тут уже, що називаЇтьс¤, в≥двели душу: привернув увагу винзавод м≥сцевого пом≥щика —вЇшникова, тож заходилис¤ вчин¤ти "рев≥з≥ю". ј коли спиртне добр¤че забило памороки, п≥шли по сел≥ шукати молодиць. Ќ≥, гаких "червоних" тут не вигл¤дали - ц≥ були червоними в≥д того, що дурна кров шибонула в обличч¤.

  ƒ≥знавшись про свав≥лл¤ к≥нарм≥йц≥в, —емен Ѕудьонний наказав п≥д≥рвати завод, а спокусливий спирт, що там збер≥гавс¤, випустити в р≥чку.

  “акоњ оказ≥њ в довколишн≥х селах зроду-в≥ку не знали: ’отинка несла в своњх нешироких берегах не воду, а гор≥лку. ƒо самого њњ впаданн¤ у ѕл¤ш≥вку любител≥ хм≥льного припадали до р≥чки, мовби до ц≥лющоњ, набирали чyдo-вoдицi в глечики, в≥дра, ночви ≥ нав≥ть у корита.

  Ќе здатн≥ були й арм≥йськ≥ командири втримати дисципл≥ну серед свого бравого во¤цтва. Ќа закуску гамузом ≥шла городина з прилеглих об≥йсть, очман≥л≥ вершники революц≥њ нишпорили по хатах у пошуках хл≥ба, сала. ¬уха в'¤нули в сел¤н в≥д розгнузданих крик≥в, присмачених розлогими матюками.

  –озпов≥дають, нав≥ть бувалий командарм не втримавс¤, щоб не спробувати хотинського трунку Ц йому, зв≥сно, не з р≥чки його зачерпнули.

  ѕро все це згадував очевидець того гул¤нн¤, письменник ≤саак Ѕабель у своЇму щоденнику.