Князь Вадбольський, син
героя Бородіна
Своїм прикордонним статусом
упродовж 120 років Радивилів приваблював багатьох іменитих людей Російської
імперії – хтось бував тут проїздом, хтось прибував у справах, а комусь судилося
тут прожити частину життя і навіть залишитися на вічний спочин. На міському
кладовищі є могили генералів, сановників високого рангу з непогано збереженими
пам’ятниками. Похований тут і князь Петро Олексійович Вадбольський (1832 –
1886).
Його батько жив у 1782 –
1843, був учасник Бородінської битви: Олексій Петрович Вадбольський (1782 –
1843) відважно бився на флешах Багратіона, у самому пеклі поєдинку, і дістав
контузію в ліве плече уламком ядра. Дідом Петра Олексійовича був Петро Сергійович
Вадбольський (1749 – 1816). Рідними
дядьками були: 1782 Павло Петрович (1782 р. н.) і Петро
Петрович (1785).
Петро Петрович Вадбольський
(1785 – ?), поручик у відставці, в 1812 р. згідно з височайшим маніфестом, на
створення військової сили виданому, був прийнятий в ополчення Московскої
військової сили з тем же чином і призначений адьютантом до корпусного начальника
генерал-лейтенанта Чичеріна: будучи ж в цьому ж званні, перебував у поєдинку 26
серпня при Бородіні, де відзначився «расторопностью и усердным исполнением
вверенных ему поручений".
Ще про деяких родичів.
Михайло Михайлович Вадбольський (1777 – ?), титулярний радник, очолював
внутрішнє земське військо в 260 чол. кінноти в Єпіфанському повіті Тульської
губернії. Його брат Іван, який дослужився до генерал-лейтенанта, в Бородінській
битві 26 вересня 1812 року у чині полковника командував Маріупольським
гусарським полком, який входив до бригади генерала І.Дорохова. Тут він, як
записано в документах, "с отличной храбростию подавал пример подчинённым к
поражению неприятеля". За Бородіно
Вадбольского нагородили орденом Святого Володимира 3 ступеня. Згодом за розпорядженням Кутузова князь Іван
Михайлович на чолі загону з 500 козаків діяв у районі Можайської і
Новокалузької доріг. У Париж вступив у чині генерал-майора. У 1826 р. князь
Вадбольський був направлений на Кавказ, на війну з Персією.
Брат Івана, Володимир
Михайлович, у війні 1812 року числився в рядах Тульського ополчення.
У Петра Олексійовича були
брати: Василь (1836 року народження), Олександр (1838), Лев (1841).
Про радивилівського князя відомо й таке. При будівництві в Радивилові
церкви в 1870 році був утворений тимчасовий господарсько-церковний будівельний
комітет на чолі, очевидно, саме з ним,
тоді начальником Радивилівського митного округу. Хоча в історика М.Теодоровича
ініціальні літери імені й по батькові названі інші – К.П. Цей комітет багато
зробив для завершення будівництва: було знайдено нового благочинця, в особі
тодішнього власника Радивилова, дійсного статського радника Попова, члена
Олександро-Невського братства.
Хід робіт контролювали Попов і запрошений ним архітектор Юркевич.
Усього за два місяці, до початку жовтня, з'явився над усією будівлею залізний
дах із настінними жолобами.
У 1871 році чекала нова тяганина: присутствіє виявило, що церква
зводиться не за планом, вона була більшою, ніж намічалося. Почалося затяжне
листування: одна сторона запитувала,
друга давала пояснення. Міняли архітекторів, складали нові плани й кошториси...
І всім цим мусив перейматися й князь Вадбольський.
Узимку 1872 р. доставили додаткові будматеріали. У 1873 р. церква була
вивершена і передана комітетові. Залишалося подбати про внутрішній благоустрій
храму.
Князь Вадбольський звернувся до директора департаменту митних зборів
Качалова з просьбою про те, щоб на ці потреби виділили кошти міністерства
фінансів - як-не-як, церква будувалася
і для чиновників митного відомства та
прикордонної варти. Качалов звернувся до міністра фінансів, а той, у свою
чергу, до царя. У 1873 і 1874 роках
було дозволено виділити по 4 тисячі рублів.
Згідно зі складеним членом братства академіком
Федюшкіним описом і малюнком замовили у Санкт-Петербурзі іконостас - купцеві Леонтьєву, а ікони
замовили в академіка Васильєва, а в купця Алексєєва - дзвони, оздобні й ризничі
речі (панікадило, потир, Євангеліє, хрест, плащаницю і т. д.).
15 вересня 1874 року
новозбудована
церква була освячена.
Вона повинна нагадувати і про християнський подвиг таких людей, як
радивилівський князь Вадбольський. На його могилі в Радивилові – пам’ятник у вигляді
надгробної плити і вертикально поставленого хреста з чорного мармуру
(виготовлений у московській фірмі Кабанова).
Володимир Ящук.